Карпатська казка, або За десять днів до Купала. Наталія Довгопол

тіла всіх юнок. Та проти їхньої блідої шкіри білосніжний льон здавався сіруватим – жодної кровинки, жодної жилки не було на їх точених, мовби вирізаних із мармуру, тілах.

      Сестри, не переводячи подиху, спостерігали за таємничими танцями. Здавалося, навкруги грає прекрасна музика, чути яку можуть лише танцівниці.

      Льодяна рука торкнулась плеча. Перед очима промайнув жмут темних кіс, і хтось із силою виштовхнув сестер на галявину так, що вони опинилися в центрі хороводу. Дванадцятеро пар холодних волошкових очей зацікавлено огледіли новоприбулих.

      – Ой, нарешті на Русалчин Великдень буде кого полоскотати! – дзвінко розсміялась одна з дівчат, а її бліде обличчя осяяла чарівна посмішка.

      – Та хто ви такі? – викрикнула Ксеня, намагаючись звучати якомога погрозливіше.

      – Ви що, русалки? – жахнулася свого припущення Леся, ближче притуляючись до Ксениної спини.

      – Ми – нявки, – ще голосніше засміялася лісова красуня, її сміх підхопили подруги, й він луною покотився по горам. – І звідки ви такі взялися? Не знаєте самих звичних речей, ходите в ліс на Русалії. Ач, сміливі які, і не шкода собі віку вкоротити?

      – Вони ті, кого ми так довго чекали, – таємничо посміхнулася темноволоса нявка, яка перед тим виштовхнула дівчаток у коло. – Сестроньки, цих дітей ми чіпати не будемо! Натомість, ми зачекаємо на прихід Нічної Пані.

      Нявок зовсім не засмутила така пропозиція, радше навпаки, зрадівши звістці, вони почали про щось тихенько перешіптуватися, час від часу радісно звискуючи. Взявшись хто за руки, хто за вінки, гірські русалки повели довкола дітей хоровод, весело наспівуючи: «Нате вам, русалочки, по м'яті, по м'яті. Нє сніться мінє, молодесенькой, – я в хаті, я в хаті. Нате вам, русалочки, по вінку, по вінку. Нє сніться мінє, молодесенькой, – я в ранку, я в ранку…».

      – Ксеню, скажи мені, що я сплю… – прошепотіла сестрі Леся.

      – Тоді вони сняться нам обом… а я завжди думала, що нам не можуть снитися однакові сни…

      – Чому? – якось не до речі спитала Леся.

      – Ну… бо ми з тобою надто різні. Як думаєш, – додала вона, – хто така ця Нічна Пані?

      Зненацька пісня обірвалася, і нявки розсипались по галявині, ховаючи полонянок за своїми спинами.

      – Добридень, красуні, – почувся насмішкуватий чоловічий голос. – З Русаліями, будьте здорові!

      Нявки лише мовчки покосилися на несподіваного гостя, тісніше змикаючись навколо сестер, закриваючи їх собою.

      – Здоровий був, Іванко, – відповіла темноволоса, яка виявилась в них за старшу. – Заблукав, може, чи полотна прийшов позичити? – сказала вона, знімаючи з себе шматок домотканого льону – свій єдиний одяг.

      Той, кого назвали Іванком, лише презирливо хмикнув.

      – Людей хочу забрати. Собі до гурту. Бо ми з Маринкою зовсім знудилися самі серед гір.

      – Як наловимо яких – неодмінно прямо до порогу приведемо…

      – Та ні, мені не треба до порогу, красно дякую! Я й сам доведу, ось тільки віддайте тих дітей, що ховаєте за спинами.

      – Нікого