Вбивство у «Східному експресі». Аґата Крісті

зараз. Не зараз. Коли все закінчиться. Коли все буде позаду, тоді…

      Мсьє Пуаро непомітно повернувся. Він був вражений.

      Він ледь упізнав розважливий діловий голос міс Дебенгем.

      – Цікаво, – пробурмотів він сам до себе. Наступного дня він став міркувати, чи вони бува не посварилися. Вони майже не розмовляли одне з одним. Пуаро подумав, що дівчина начебто засмучена. Під її очима з’явилися темні кола.

      Близько о пів на третю пополудні потяг зупинився. Голови повисовувалися з вікон. Кілька чоловіків зосередилися збоку колії і, нахилившись уперед, щось показували під вагоном-рестораном.

      Пуаро висунувся з вікна і запитав провідника, що проходив повз. Чоловік відповів, Пуаро відсмикнув голову і, повертаючись, ледь не зіштовхнувся з Мері Дебенгем, яка стояла в нього за спиною.

      – Що відбувається? – запитала вона французькою, ніби задихаючись. – Чому ми стоїмо?

      – Нічого, мадемуазель. Щось спалахнуло під вагоном-рестораном. Нічого серйозного. Вогонь погасили. Тепер лагодять пошкодження. Запевняю вас, жодної небезпеки немає.

      Вона зробила невеликий, різкий жест, начебто відмахнулась від самої думки про небезпеку, як від чогось зовсім неважливого.

      – Так, так, я розумію. Але ж час!

      – Час?

      – Так, ми ж затримаємося.

      – Можливо, – сказав Пуаро.

      – Але ми не можемо дозволити собі затриматися! Цей потяг має прибути о 6.55, а ще потрібно перетнути Босфор, щоб устигнути на експрес «Симплон-Схід» о дев’ятій. Якщо ми на годину чи дві затримаємося, то не встигнемо на пором.

      – Так, це можливо… – відзначив Пуаро.

      Він дивився на неї з цікавістю. Рука, що трималась за віконну перекладину, злегка тремтіла, як і її вуста.

      – Чи настільки це для вас важливо, мадемуазель? – запитав він.

      – Так. Так, важливо. Я… Я мушу встигнути на той потяг.

      Вона повернулась і пішла коридором, щоб приєднатися до полковника Арбатнота.

      Її стривоженість була марною. Через десять хвилин потяг рушив далі. У Хайдарпаша він прибув із п’ятихвилинним запізненням, надолуживши час.

      Босфор того дня був неспокійний, тому Пуаро не дуже добре переніс переправу. Він відділився від попутників і більше їх не бачив.

      Прибувши до Галатського мосту, він попрямував до готелю «Токатліан».

      Розділ другий

      У готелі «Токатліан»

      У «Токатліані» Еркюль Пуаро попросив номер з окремою ванною кімнатою. Тоді підійшов до портьє і запитав, чи немає для нього листів.

      На нього чекали три листи і телеграма. Брови Пуаро злегка піднялися, коли він побачив телеграму. Він не очікував її.

      Як завжди, акуратно і неквапливо він відкрив телеграму. На папері виділялися надруковані слова: «Події у справі Касснера розвиваються саме так, як ви й передбачили. Будь ласка, негайно повертайтеся».

      – Voilà ce qui est embêtant[12], – роздратовано пробурмотів Пуаро. Він зиркнув на годинник. – Маю сьогодні виїхати, – пояснив він портьє. – О котрій годині вирушає експрес «Симплон-Схід»?

      – О

12

А це вже дратує (фр.).