Вбивство у «Східному експресі». Аґата Крісті

принести їй ще кави, відчувалась діловитість, що вказувала на те, що ця панянка добре знає світ та звикла подорожувати. Вона була одягнена в темний дорожній костюм із тонкої тканини, що ідеально пасував до спеки в потягу.

      Не знайшовши цікавішого заняття, мсьє Еркюль Пуаро непомітно спостерігав за пасажиркою.

      У нього склалась думка, що це одна з тих молодих жінок, які без проблем подбають про себе, де б вони не перебували. Врівноважена та компетентна. Йому більше сподобалась строга правильність її рис та ніжна блідість шкіри. Сподобалась глянцева чорнява голівка з елегантними завитками та її очі – спокійні, сірі й незворушні. Однак, вирішив Пуаро, вона була надто компетентна, щоб назвати її jolie femme[11].

      Згодом у вагон-ресторан увійшов другий пасажир. Високий чоловік віком сорока-п’ятдесяти років, худорлявий, засмаглий, злегка посивілий на скронях.

      – Полковник з Індії, – промовив про себе Пуаро.

      Прибулий злегка вклонився дівчині.

      – Доброго ранку, міс Дебенгем.

      – Доброго ранку, полковнику Арбатнот.

      Полковник стояв, поклавши руку на стілець поруч дівчини.

      – Не заперечуєте? – запитав він.

      – Звісно, ні. Сідайте.

      – Ну, розумієте, за сніданком говорять небагато.

      – Сподіваюся. Але я не кусаюсь.

      Полковник сів.

      – Бой! – гукнув він офіцерським голосом і замовив яйця та каву.

      Його погляд на мить затримався на Еркюлеві Пуаро, а потім байдуже рушив далі. Пуаро, який безпомилково читав думки англійців, знав, що той чоловік собі подумав: «Просто якийсь клятий іноземець».

      Вірні своїй національності, англійці були не надто говіркі. Вони обмінялися кількома короткими фразами, і незабаром дівчина встала та пішла у своє купе.

      Під час обіду ті двійко знову сіли за один стіл і знову повністю ігнорували присутність третього пасажира. Розмова стала жвавішою, ніж за сніданком. Полковник Арбатнот говорив про Пенджаб та іноді розпитував дівчину про Багдад, де вона, як з’ясувалося, працювала гувернанткою. У ході бесіди вони виявили, що мають спільних друзів, що одразу ж зробило їхні стосунки привітнішими і теплішими. Вони обговорювали старого Томмі Якогось-то та Джеррі Якогось-ще. Полковник поцікавився, чи їде вона просто в Англію, чи зупиниться в Стамбулі.

      – Ні, прямісінько в Англію.

      – Шкода, правда?

      – Я вже їхала цим маршрутом два роки тому, і тоді провела в Стамбулі три дні.

      – А, розумію. Ну, мушу зізнатися, що дуже радий це чути, адже я також їду в Англію.

      Сказавши це, він незграбно вклонився, ледь почервонівши.

      – А наш полковник залюбливий, – подумав Еркюль Пуаро, звеселівшись. – У потягу це так само небезпечно, як і під час морської подорожі!

      Міс Дебенгем байдуже відповіла, що це було б дуже мило. Її манери були стриманіші.

      Пуаро помітив, що полковник провів її до купе. Незабаром потяг проїжджав повз величні краєвиди Тавру. Коли ця пара стояла поруч, дивлячись униз, на Кілікійські ворота, дівчина раптом зітхнула. Пуаро, який стояв неподалік, почув її шепіт:

      – Як

11

Красива жінка (фр.).