Вбивство у «Східному експресі». Аґата Крісті

Щось вас бентежить?

      – Ви маєте рацію, – визнав лікар.

      – І що це?

      – Бачте, ці дві рани – тут і тут, – показав він. – Вони глибокі, кожна з них мала б перерізати кілька кровоносних судин, але їхні краї не розкриті. Вони не кровили, як очікувалося.

      – Що вказує?..

      – Цей чоловік був уже мертвий, мертвий деякий час. Але це ж повний абсурд.

      – Схоже на це, – задумливо промовив Пуаро. – Хіба що наш убивця подумав, що неналежно виконав свою роботу, тому повернувся, щоб упевнитися. Але це ж очевидна маячня! Щось іще?

      – Ну, ще одна річ.

      – Яка ж?

      – Бачите цю рану, під правою рукою, біля правого плеча? Будь ласка, візьміть мій олівець. Можете відтворити удар?

      Пуаро підняв руку.

      – Précisément[38] – сказав він. – Я зрозумів. Правою рукою це зробити надзвичайно складно, майже неможливо. Треба вивертати руку, щоб так ударити. Але якщо удар нанести лівою рукою…

      – Точно, мсьє Пуаро. Цей удар, безумовно, нанесли лівою рукою.

      – Тобто наш убивця шульга? Ні, тут щось більше, еге ж?

      – Ви самі сказали, мсьє Пуаро. Деякі з цих ударів, безперечно, наносив правша.

      – Двоє людей. Отже, ми знову повернулися до двох людей, – пробурмотів детектив. І раптом запитав:

      – Світло було ввімкнене?

      – Важко сказати. Бачте, провідник щоранку близько десятої вимикає його.

      – Це скажуть вимикачі, – промовив Пуаро.

      Він оглянув вимикач верхнього світла, а також світло над ліжком. Перший був вимкнений, а інше закрите.

      – Eh bien, – задумливо сказав Пуаро. – Маємо гіпотезу про першого та другого Вбивць, як висловився б великий Шекспір. Перший убивця заколов жертву і вийшов з купе, погасивши верхнє світло. Другий убивця увійшов у темряві і, не побачивши, що робота виконана, наніс покійнику принаймні два удари. Que pensez vous de ça?[39]

      – Чудово! – з ентузіазмом сказав маленький лікар.

      Очі Пуаро блиснули.

      – Гадаєте, це так? Я дуже радий. Бо, як на мене, це здається якоюсь нісенітницею.

      – Яке ж іще може бути пояснення?

      – Саме це я й запитую себе. Чи це просто збіг, чи що? Чи існують якісь ще невідповідності, що вказують на причетність двох осіб?

      – Гадаю, я можу підтвердити це. Деякі удари, як я вже згадував, вказують на слабкість, брак сили чи рішучості. Оті удари злегка подряпали шкіру. А отут… і тут… – Знову показав він. – Для таких ударів потрібна велика сила. Вони пройшли крізь м’язи.

      – То, на вашу думку, їх завдав чоловік?

      – Цілком імовірно.

      – А могла їх нанести жінка?

      – Молода, енергійна, спортивна жінка змогла б, особливо під впливом сильних емоцій, та, як на мене, це малоймовірно.

      Пуаро на якусь мить замовк.

      Його супутник схвильовано запитав:

      – Ви розумієте, про що я?

      – Повністю, – підтвердив Пуаро. – Справа починає славно прояснюватися! Убивця – чоловік із величезною силою, він же слабак, і жінка, і правша, і шульга… Ah! c’est rigolo, tout ça!

38

Точно (фр.).

39

Що ви думаєте про це? (фр.)