Мости округу Медісон. Роберт Джеймс Воллер

важкий шлях південним узбережжям Тихого океану з фотокамерами на плечах. Лежачи на спині, він фотографував десантників, які висаджувалися на берег із застиглим жахом на обличчях, і сам відчував моторошний трепет. Йому не раз доводилося бачити, як кулеметним вогнем вояків розтинає навпіл і як вони благають Господа й просять матерів про допомогу. Це все він зняв, вижив і не попався на гачок так званої слави й романтики професії військового фотографа.

      Демобілізувавшись тисяча дев’ятсот сорок п’ятого року, він зателефонував до «Нейшенел джіоґрафік». Там чекали на нього будь-коли. Роберт купив у Сан-Франциско мотоцикл і помчав на південь до Біґ-Сюру, де любився на пляжі з віолончелісткою з Кармела. А тоді він подався на північ, щоб дослідити Вашингтон. Йому сподобалися тамтешні краєвиди, і він надумав осісти в цьому штаті.

      У свої п’ятдесят два роки він ще бачив перед собою світло. Він побував у більшості тих місць, чиї назви прикрашали його стіни в дитинстві, і дивувався цьому, то сидячи в барі готелю «Раффлз» у Сінгапурі, то пливучи вгору Амазонкою на запихканому човні, то гойдаючись на спині верблюда в Раджастханській пустелі.

      Узбережжя озера Верхнього тішило очі – саме таким він і уявляв його собі з розповідей. Він відзначив для себе кілька місцин на майбутнє, сфотографував їх, щоб згодом легше було освіжити спогади, і рушив на південь уздовж Міссісіпі до Айови. Роберт ніколи не бував у Айові, але був заворожений її гірськими хребтами, що простягалися на північному сході штату вздовж великої річки. Він зупинився в маленькому містечку Клейтон, оселившись у рибальському мотелі, і два дні поспіль виходив на світанку знімати буксирні судна. У місцевому барі Кінкейд познайомився з капітаном одного з буксирів, і той запросив Роберта на борт, де він і провів вечір другого дня.

      У понеділок, шістнадцятого серпня тисяча дев’ятсот шістдесят п’ятого року, промчавши вранці Шістдесят п’ятою федеральною трасою й перетнувши Де-Мойн, він звернув на Дев’яносто другу айовську трасу й попрямував до округу Медісон, де, відповідно до інструкцій «Нейшенел джіоґрафік», мали бути криті мости. Вони й справді там були – чоловік з автозаправної станції «Тексако» підтвердив це й детально пояснив, як доїхати до кожного з семи мостів.

      Шість мостів Роберт знайшов дуже легко й відразу обдумав, у якому порядку зніматиме їх. Однак сьомий – міст Роузмен – повсякчас вислизав від нього. Стояла спека. Гаряче було і йому самому, і його пікапові Гаррі, але він невтомно кружляв рінистими доріжками, яким, здавалося, не було кінця.

      В інших країнах він дотримувався правила «Спитай тричі». Це означало, що навіть три хибні відповіді помалу скеровують тебе туди, куди ти хочеш потрапити. Може, тут вистачить і двох.

      Раптом на узбіччі показалася поштова скринька. Від неї до ферми вів вузький під’їзд – метрів з дев’яносто завдовжки. На скриньці стояв напис: «Річард Джонсон, поштова філія № 2». Роберт уповільнив хід і звернув до будинку, сподіваючись розпитати господарів про