Золота осінь Гетьманщини. Валентин Чемерис

як завжди, коли Петро дізнавався про зраду чергової коханки, гнів на якийсь час затьмарював йому розум. Про те, що він жив одночасно з кількома коханками і не вважав те зрадою, чомусь не згадував. Одночасно з Анною Монс Петро мав інтимні взаємини з її подругою Оленою Фадермех. Не вважала зрадою «крутити щось там з іншими» і сама Анна Монс. Казала:

      – Якщо іншого виходу, крім як зради, немає, треба зраджувати.

      І ще казала:

      – Але ж я своєму Петрові вірною буваю досить часто… А коли він завіється в похід чи на війну – маю тимчасову любов з іншими. Але при цьому вірність зберігаю йому, Петрові… Він мені теж часто буває вірним. Навіть по кілька днів поспіль. От ми й пара…

      Таких переконань була Анна, але Петро щодо їхніх стосунків був іншої думки. Собі пробачав численні свої зради, але Анні навіть однієї не міг пробачити… І це було в нього як нормою життя – нічого такого… м-м… поганого, як і аморального він у цьому не вбачав. Він – чоловік, повелитель царства і йому, на відміну від цариці, все можна…

      А розлютившись, навіть згарячу забував, що сам ніколи не був вірним ні законній цариці Євдокії, яку зраджував з Анною, ні самій Анні, якій зраджував з іншими коханками, ні тим, іншим коханкам, яких, своєю чергою, зраджував ще з іншими коханками…

      І це не було чимось особливим чи унікальним у характері Петра. Таке: я можу зрадити жінку, жінка мене – боже борони – притамане майже всім чоловікам. Наприклад, знаменитий серцеїд Олександр Сергійович Пушкін мав донжуанський список із 113 імен жінок, з більшістю яких він був близьким, з іншими – готувався до цього діла… Тож мав інтимні пригоди – ще й які. Зраджуючи при цьому свою законну жону і не вважаючи це якимось гріхом чи аморальністю. Він – чоловік, а чоловікам усе дозволено. Та й не вважав він, жонатий, сім’янин, гульки на стороні якоюсь там зрадою. Та коли вигулькнула чутка – лише чутка, не перевірена як слід – що його люба жона («жонушка», як він її називав), буцімто захопилася іншим чоловіком і що той за нею упадає, то як навіжений кинувся на дуель. І як відомо, наклав головою на тім поєдинку – за самі лише чутки, що його жінка захопилася якимось там Дантесом, хоча сам її стільки зраджував, маючи список із 113 жінок і дівиць, готових лягати з ним у постіль. Вони й лягали, і нічого. А жінкам таке було категорично зась!

      Такі вони чоловіки. Справжні при тому.

      Краща половина гіршої половини роду людського…

      Таким був і цар Петро – вірним він від природи бути не міг. Кохаючи Анну Монс, водночас устигав успішно їй зраджувати, а коли й вона вдалася до цього, то миттєво опинилася під арештом.

      Під яким і пробула аж півтора року. І лише тоді, трохи охолонувши чи отямившись, Петро дозволив невірній коханці відвідувати кірху.

      Може, він і ширшу волю дав би, але той клятий саксонський посланник Кайзерлінґ так закохався в Анну, що почав вимагати в Петра її руки. Ніби вона була донькою Петра, а він – її батьком, який дає згоду на заміжжя доньки. Але Петро ніяк не міг вибачити зрадливиці її вчинку, і хоча на той час уже мав