Золота осінь Гетьманщини. Валентин Чемерис

Кирилівну в цьому шлюбі привабило те, що хоча рід Лопухіних, який входив до кола спільників Наришкіних, був «захудалим», але численним, тому сподівалася, що Лопухіни стануть на сторожі інтересів її сина, будучи популярними у стрілецькому війську. Хоча попервах і вертілися розмови про одруження Петра з княгинею Трубецькою, та Наришкіни вчинили цьому спротив, і цариці Наталії довелося вибирати Євдокію Лопухіну.

      І про те сказала синові – тоном, що не допускав ані найменших заперечень – на кому він має женитися. На Євдокії Лопухіній.

      Син розчаровано протягнув:

      – На Лопухіній? Дак вона ж і лицем не красна…

      – Тю! А тобі що – з її пики воду пити? – резонно відповідає мати-цариця.

      – Дак вона ж мені і не люба, – скрива тягне своє син.

      – А чого це вона має тобі ще й любою бути? – аж верескнула мати. – Забагато для неї честі! За царя йде, хай цьому й радується. Та й ти, слава богу, не якийсь там простолюдин, не чернь безрідна. Ти – цар! А цареві ні до чого якась там любов, що її бідняки повигадували. Та чернь усяка. Цареві потрібна не дівка для втіхи, а цариця. А любов знайдеш і на стороні. Та й фрейлін я тобі підберу таких… – крути на здоров’я. Якщо маєш, хі-хі, здоров’я. Цареві любов до шмиги. Царі царюють – запам’ятай про це. Ца-арю-ють!

      І так урочисто вимовляла оте – «царюють», аж волосся на голові ставало диба – від урочистості чи що.

      – І не дітей царі народжують, як прості смертні, а спадкоємців. Утямив? Спадкоємців.

      Петро жадав любові. Але хіба те матері доведеш. Вперлась на своєму: царі царюють, а не любляться. А Євдокія Лопухіна тобі для царювання якраз підійде. Не якась там славетна, але й ти ще як цар славою не засвітився. У вас усе ще попереду. Женись на Євдокії Лопухіній – та й по всьому! А оті дурниці – не красива вона лицем, не люба тобі – з голови викинь. Царство треба на ноги ставити, Русь піднімати, а ти… любов. Кажу, на Євдокії Лопухіній женись і не мороч мені голови!

      Вінчання Петра і Лопухіної, а молоді до одруження майже не знали одне одного, відбулося 27 січня 1689 р. у церкві Преображенського собору під Москвою. Ті, хто був «за Петра», з нетерпінням чекали, що він одразу ж після оженіння заступить правительницю Софію, «так как по русским понятиям, женатый человек считался совершеннолетним, и Петр, в глазах своего народа женившись, получил полное право избавить себя от опеки сестры».

      Юна Євдокія була вихована за старовинними звичаями домострою[1] і тому не поділяла інтересів прозахідного мужа. Згодом чоловік сестри Євдокії – Ксенії Куракін залишить такий опис сестри своєї жінки в «Истории о царе Петре Алексеевиче»: «И была принцесса лицом изрядная, токмо ума посреднего и нравом не сходня к своему супругу, отчего все счастие свое потеряла и весь род свой сгубила… Правда, сначала любовь между ими, царем Петром и супругою его, была изрядная, но продолжалася разве токмо год. Но потом пресеклась; к тому же царица Наталья Кирилловна невестку свою возненавидела и желала больше видеть с мужем

1

 Домострой – російська історико-літературна пам’ятка ХV – ХVІ ст.; збірник громадських, релігійних, державних та сімейно-побутових правил. Це своєрідний статут, що показує з позицій феодальних ідеалів держави і побут заможної родини, де панує сувора патріархальна влада батька. Згодом поняття «домострой» стало загальним визначенням консервативного, віджилого в побуті.