Золота осінь Гетьманщини. Валентин Чемерис

державами. Зрозуміло, що Голіцин став при Софії її правою рукою, привозив до Росії іноземних майстрів, відомих учителів та різних спеціалістів, запроваджував у країні іноземний досвід.

      Змінились і їхні особисті відносини: Василь Васильович, нарешті, закохався у тридцятилітню царівну. І раніше не відзначаючись вродою, Софія на той час дуже розповніла, риси її обличчя стали ще грубішими, але князь уже не міг без неї жити. Ще не так давно він був чудовим батьком і вірним чоловіком, а тут кинув дружину і навіть не спілкувався з дітьми. Увесь його вільний час належав їй – «любій дівиці Софії». А вона була засліплена почуттями і навіть боготворила свого вже немолодого фаворита.

      Голіцина цариця призначила воєначальником, і він двічі водив військо у Кримські походи. А вона слала йому захоплені листи, повні ніжного почуття: «Коли я побачу в обіймах своїх тебе?… Світ мій, батюшка, надія моя… Великим мені буде той день, коли ти, душа моя, до мене повернешся…» І боярин Голіцин відповідав їй такими ж тремтливо-ніжними посланнями.

      Жаль тільки, що Василь Голіцин не володів талантом полководця, тож битви жодної не виграв, а навпаки: повернувся переможеним. І все ж Софія, аби хоч якось збадьорити коханого, влаштувала йому пишний бенкет. Її сліпе кохання до «старця» вже навіть почало шокувати близьке оточення.

      Але Софії все було дарма. Вона умовила фаворита відправити законну дружину в монастир і піти з нею, Софією, під вінець. Голіцин хоч і кохав її, але довго не міг на таке зважитися – не визрів ще. Бачачи, що коханець дуже переймається, Софія раптом запропонувала йому повну свободу – як ми сьогодні сказали б, цивільний шлюб. Так вони й жили. Чи були у них спільні діти – невідомо, але деякі історики запевняють, що цариця мала дитину від князя, тільки тримала це в секреті.

      А пристрасті та обурення при дворі наростали.

      Петро, який на той час уже досить виріс, був надто норовливим і впертим, не бажав більше слухати своєї владної сестри. Він чимраз частіше їй суперечив, ставав, як кажуть, упоперек, дорікав їй зайвою самотністю, що не властива жінкам, і прислухався до матері, яка налаштовувала його проти хитрої та підступної сестри. До всього ж у державних паперах наголошувалося, що регентшу буде позбавлено можливості керувати державою з досягненням повноліття Петра чи його оженіння. А в Петра на той час уже була дружина Євдокія Лопухіна, але – парадокс – на троні ще залишалася його сестра. З якого дива? На підставі яких законів Софія Олексіївна Романова, хай і зведена сестра його, правила царством?

      Так довго не могло тривати, та ще за такого рішучого, свавільного і жорстокого Петра, Так чи так, а сімнадцятилітній брат ставав для правительки небезпечним ворогом. Збагнувши і відчувши це, Софія вирішила діяти, а для цього покликала на допомогу стрільців – як колись уже було.

      Будучи, як спеціалісти вважають, від природи жорстоким і свавільним, загалом рішучим, хоча часто й некерованим, Петро водночас, а надто в ранній своїй молодості,