Всьо ясно. Джонатан Сафран Фоєр

бракує. Я нудьгую за тобою майже неймовірно. Щохвилини щодня я думаю, що тебе тут немає, – це майже вбиває мене. Утім, уже скоро ми будемо разом, і мені вже не треба буде нудьгувати й думати, що те, що все, чого тут бракує, це лише те, чого тут немає. Щовечора перед сном я цілую свою подушку й уявляю, що то ти. Я знаю, що ти напевне робиш щось подібне. Тому і я роблю це, згадуючи про тебе».

      Йому майже вдавалося. Він повторював деталі стільки разів, що їх було майже неможливо відрізнити від фактів. Проте злощасна цидулка поверталася до нього знову й знову, і він був переконаний, що саме вона не дає йому осягнути таку просту й неможливу річ, як щастя. Я мусила зробити це заради самої себе. Коли Брід було лише кілька рочків, вона знайшла цю записку. Вона потрапила до малої у випрану кишеньку, неначе мала власний розум, неначе ці сім нашкрябаних слів могли й хотіли повернути його до дійсності. «Я мусила зробити це заради самої себе!» Мала або вважала цидулку страшенно важливою, або, навпаки, вирішила, що листок ніякої ваги не має, тому що вона нічого не сказала Янкелю, а поклала цидулку на свій нічний столик, де він і запримітив її того ж вечора, прочитавши дівчинці ще одного листа не від її матері, не від його жінки. «Я мусила зробити це заради самої себе».

      «Я не сумую».

      Ще одна лотерея, 1791

      Доброчесний Рабин заплатив півдюжини пекаревих яєць і пригорщу чорниць за оголошення, яке Шимон Т. надрукував у щотижневому листку новин: «Понад усяку міру енергійний і нестримний магістрат міста Львова постановив нашому безіменному поселенню обрати собі ім’я, яке б надалі можна було вживати на мапах і в переписах, яке б не дратувало місцеву українську та польську шляхту, яке б не було надто складним для вимови і яке слід придумати до кінця цього тижня».

      «ГОЛОСУВАННЯ! – урочисто мовив Доброчесний Рабин. – МИ ПОВИННІ ВИРІШИТИ ЦЕ ГОЛОСУВАННЯМ. Адже ж сказав колись Превелебний Рабин: „І ЯКЩО МИ ВІРИМО, ЩО КОЖЕН ДОРОСЛИЙ, ДОБРОПОРЯДНИЙ ТА БЛАГОНАДІЙНИЙ ЧОЛОВІК-ЄВРЕЙ ПРИ ПОВНОМУ РОЗУМІ Й НЕРУХОМОМУ МАЙНІ НАРОДЖУЄТЬСЯ З ВЛАСНИМ ГОЛОСОМ, ЯКИЙ МИ МАЄМО ПОЧУТИ, ТО ЧОМУ Б НЕ ПРИСЛУХАТИСЯ ДО ВСІХ НИХ?“»

      Наступного ранку перед правостійною синагогою виставили урну для голосування, а всі визнані достойними чоловіки вишикувалися вздовж лінії, що ділила світ на єврейське та людське. Біцль-Біцль Р. пропонував голосувати за «Достаткополь», філософ-декадент Пінчас Т. – за назву «Капсула Часу, Повна Пилу й Струн». Доброчесний Рабин віддав свій голос за «ПОСЕЛЕННЯ БЛАГОЧЕСТИВИХ ПРИХОЖАН ПРАВОСТІЙНОЇ СИНАГОГИ ТА БЕЗІМЕННИХ ПРИЗЕМЛЕНИХ, З КОТРИМИ ЖОДЕН ДОБРОЧИННИЙ ЄВРЕЙ НЕ ПОВИНЕН МАТИ НІЧОГО СПІЛЬНОГО, ЯКЩО ТІЛЬКИ НЕ ОБЕРЕ ГАРЯЧУ ТОЧКУ ЗА МІСЦЕ СВОГО ЛІТНЬОГО ВІДПОЧИНКУ».

      Божевільний поміщик Соф’ювка, що мав досить вільного часу й не мав чого робити, викликався охороняти урну впродовж усього пополудня, а ввечері мусив завезти її до Львова. До ранку все було вирішено: за двадцять три кілометри на південний схід від Львова і за чотири кілометри на північ від містечка Колки, випнувшись на польсько-українському кордоні, як тафля на паркані, на мапах виник населений пункт Соф’ювка. Нова назва, хоч як це не сумно звучало для всіх зацікавлених