Название | Життя як сон. Одна людина – два життя |
---|---|
Автор произведения | Валерій Олександрович Псьол |
Жанр | Современная русская литература |
Серия | |
Издательство | Современная русская литература |
Год выпуска | 0 |
isbn | 9785449001894 |
– Гаразд, по справах, так по справах. Снідати будеш? – незрозуміло було, повірила йому мама чи ні, але в даний момент хлопцю було зовсім не до цього.
– Ні, дякую, мам. Я спати, – не очікуючи нічого почути у відповідь, Дмитро побрів до себе в кімнату, де, не роздягаючись, завалився на ліжко і майже тієї ж миті заснув. Все-таки емоційна перевтома нічим не слабша фізичної.
***
О-пів на першу дня юнака розбудила мама:
– Дім, прокидайся, вже майже година дня, – мама завжди любила округляти час до більшого. – Так і весь день проспати можна.
– Окей, добре, встаю уже, мам.
– Просто я бачила, що ти пізно сьогодні прийшов, і не хотіла будити зрання. Я піду до магазину, а ти розігрій собі сніданок, він стоїть на плиті, – сказавши це, мама вийшла з кімнати.
І тільки через кілька хвилин після розмови Дмитро остаточно відкрив очі, встав із ліжка і пішов умиватися. Потім, повернувшись до кімнату за ранковою цигаркою, його погляд упав на ліжко, яке було постеленим. Це вкрай здивувало парубка, адже він точно пам'ятав, що коли прийшов вранці, то в нього не було ні бажання, ні сил його розстеляти. І тільки зараз Діма усвідомив до того ж, що прокинувся в нижній білизні, тоді як лягав спати у верхньому одязі.
– Так, однією цигаркою тут не звільнишся, – сказав про себе юнак, взяв всю пачку і вийшов на подвір’я.
На вулиці стояла сонячна погода. На небі лиш де-не-де пропливали хмарки. І тільки бруд під ногами говорив про те, що ще вчора тут була страшна злива. Сонце, перебуваючи в зеніті, вже починало по-літньому припікати, хоч і про спеку говорити ще не доводилося.
– Гаразд. Гаразд, стоп. Всьому є логічне пояснення. Повинно бути логічне пояснення, – Діма іноді говорив сам із собою, особливо при вирішенні якихось складних завдань, які ставило перед ним життя або професор математики Олег Петрович – розумна людина, але моторошно вимогливий. Говорив хлопець із собою напівпошепки і тільки тоді, коли був на сто відсотків упевнений, що нікого поруч немає, і ніхто не вважатиме його божевільним.
Але ніхто навіть і не думав вважати Діму божевільним, адже він був найзвичайнісіньким хлопцем, розумним, майже зразковим студентом, люблячим іноді похизуватися своїм розумом. Він був трохи сором'язливим, трохи вродливим, зросту трохи вище середнього і такої ж звичайної худорлявої статури. Загалом, ніяких відхилень від норми виявлено в ньому не було.
– Так, ліжко останній раз я розстелив вчора вночі, коли прийшов від Лізи. Сьогодні вранці, виходячи до неї, я його заправив. І тут ліжко знову розстелене. Але коли я вранці лягав спати, все було нормально, – Діма походжав назад-вперед по подвір’ю, дотягуючи цигарку. – Як простирадло знову опинилася на ліжку? Яким магічним чином? На сон все це було явно не схоже, аж надто все, що трапилося вранці, було реалістичним. Хоча,