Собака на сіні (збірник). Лопе де Вега

театральної реальності залишалося слово.

      П’єси релігійного змісту (autos sacramentales – буквально «священне дійство») складалися з одного акту і розігрувались на площах і сходах перед соборами під час процесій. Вони й донині є невід’ємною частиною іспанського релігійного життя під час святкування Тіла Господня або Великоднього тижня. Сценою були також візки, прикрашені різьбленням і скульптурними зображеннями святих і християнських чеснот. Релігійний театр був пов’язаний з літургією і представляв алегорично-символічні образи церковних догматів, соціальні ролі, типи людської поведінки. Оскільки цими постановками опікувалася церква, яка сплачувала за тексти творів, а також за самі вистави, то автори виявлялися менш залежними від комерційних чинників театрального життя, ніж ті драматурги, що писали для корралів. Крім того, постановники мали більше можливостей для експериментування зі сценографією.

      У придворних театрах активно використовувалися театральні машини, костюми, хореографія, співи, музичний супровід, різноманітні спецефекти та інші режисерські винаходи, які за великі гроші привозилися з Італії. Як декорації слугували приміщення палаців, парки, прикрашені статуями, штучні й природні водойми. У такий спосіб вистава, глядачами якої були виключно обрані представники верхівки, перетворювалася на справжнє дійство, що органічно поєднувало поетичний текст і сценографію.

      Великий розмах виробництва п’єс різних жанрів і широке розмаїття театральних практик в Іспанії на межі XVI–XVII століть слугують тим контекстом, в якому народилися оригінальні думки Лопе де Веги з приводу драматургії, викладені ним у віршованому трактаті «Нове мистецтво писати комедії в наші дні». Формально – це настанова, адресована зрілим метром тим молодим колегам, які намагаються досягти успіху в такому насиченому і розвиненому середовищі, як Мадрид наприкінці XVI – на початку XVII століття. В реальності – це пам’ятка естетичної думки, яка охоплює вузлові моменти полеміки між прихильниками ренесансного класицизму (Архенсола, Рей де Артьєда, Суарес де Фігероа, Оліва де Сабуко та ін.) і представниками оригінальної, власне іспанської, драми (Хуан де ла Куева, Карлос Бойль, Рікардо де Турія, Тірсо де Моліна) і яка закінчилася перемогою національного стилю.

      Лопе де Вега виявляє ґрунтовне знайомство з теорією драми Античності (Аристотель, Горацій) й Ренесансу. Він приділяє пильну увагу критичному переосмисленню відомих єдностей часу і місця в комедіях. Вимога чітко розмежовувати жанри трагедії і комедії – другий принцип класицистичної естетики, який зазнає критики у трактаті драматурга. З його погляду, не варто боятися змішувати трагічне і комічне. Таким чином, письменник обстоює право на існування трагікомедії.

      Трактат Лопе де Веги «Нове мистецтво писати комедії в наш час» призначений насамперед авторам, які створюють п’єси для широкої аудиторії, або, як сказали б сьогодні, для масового глядача, а це, своєю чергою,