Ти знаєш, що ти – людина? (збірник). Василь Симоненко

зі слів «Виростеш ти сину…», покладена на музику А. Пашкевичем, стала популярною піснею. Успіх цього твору зумовлений його загальним настроєвим ладом, таким близьким і зрозумілим кожному українцеві. Молода матір, заколисуючи сина, провіщає його майбутню долю. Вона знає, що на нього чекає великий світ, дружба і любов, свідома вона й того, що ростить захисника, який боронитиме свій край, а якщо трапиться непоправне, то мати впевнена – рідна земля візьме біль її сина собі. Її єдина порада дитині – не забувати, що матір та батьківщину не вибирають.

      Піснею стала ще одна поезія Симоненка, лейтмотив якої – цінність і унікальності кожного людського життя. Поет закликає всіх людей пам’ятати, що їхнє життя унікальне, бо воно більше ніколи не повториться:

      Ти знаєш, що ти – людина?

      Ти знаєш про це чи ні?

      Усмішка твоя – єдина,

      Мука твоя – єдина,

      Очі твої – одні.

      Ці слова звучать як заклик: не розгуби, не змарнуй днів свого життя, живи і дій, твори, люби, помиляйся, але не бійся жити, бо відкласти життя на потім неможливо. Поет стверджує: кожна людина – неповторна, її невід’ємне право – свобода, ніхто і ніколи не має права зневажати гідність людини. До речі, людська гідність ставилась Симоненком понад усе, про це він напише в своєму «Щоденнику»: «Втрата мужності – це втрата людської гідності, котру я ставлю над усе. Навіть над самим життям». Поет мудро радить не втрачати мужності, честі, самоповаги, шанувати ближнього, бути й лишатися в усьому і скрізь Людиною.

      В інтерв’ю на радіо одразу ж по виході збірки «Тиша і грім» Симоненко скаже: «Найбільше люблю землю, людей, поезію і… село Біївці на Полтавщині, де мама подарувала мені життя. Ненавиджу смерть». Підтвердженням життєвого кредо поета стануть слова з його вірша:

      Люди – прекрасні.

      Земля – мов казка.

      Кращого сонця ніде нема.

      Загруз я по серце

      У землю в’язко.

      Вона мене цупко трима.

      У них відбилась краса і мудрість душі митця, який тонко відчував життя.

      Любов до рідної землі і суворий осуд репресивної політики влади щодо українців – визначальні мотиви лірики Симоненка, які демонструють нам лише одну грань таланту поета. У збірці «Тиша і грім» є однойменний цикл, що складається з дев’яти поезій, які передають різні настрої, порухи і стани душі ліричного героя, серед яких переважає один – закоханості. Він підносить людину над буденністю, спонукає робити добро, дає наснагу для творчості, ушляхетнює душу. Перед нами розкривається ще одна грань Симоненкового таланту – вміння любити, яка блискуче і неповторно реалізувалась в інтимній ліриці.

      Романтична вдача митця змушує його вірити у велике і справжнє кохання, що зустрічається один раз і на все життя. Він знає, що любов необхідна людині, як сонце і повітря, бо без неї і життя не життя. Його ліричний герой не розмінює глибоких почуттів на хвилинні захоплення і спокуси, він зберігає у власній душі «недоторкано чистим» почуття лише для коханої. Така душевна цнотливість вражає.