Хрещений батько. Маріо П’юзо

мій приятель, – відповів Бруно Татталья. – Він хоче зробити тобі пропозицію. Чи не зміг би ти зустрітися з ним сьогодні пізніше?

      – Чом ні? Коли і де?

      – Клуб закривається о четвертій ранку, – ввічливо відповів Татталья, – чом би вам не зустрітися тут, коли офіціанти прибиратимуть?

      «Вони вивчили мої звички, – подумав Лука, – певно, за мною стежать». Він прокидався завжди о третій-четвертій годині дня, снідав, потім насолоджувався грою в азартні ігри з давніми приятелями по «родині» або десь підчіплював дівчину. Інколи йшов у нічне кіно і потім заходив випити в який-небудь із клубів. Ніколи не лягав спати до світанку. Тому пропозиція зустрітися о четвертій ранку не була така дивна, як могло здатися.

      – Добре, я повернусь о четвертій. – Він вийшов із клубу, сів на таксі й поїхав у свою мебльовану квартиру на Десятій авеню. Лука винаймав помешкання в однієї італійської сім’ї, що доводилася йому далекою ріднею. Дві його кімнати були відокремлені від решти величезної квартири спеціальними дверима. Отже, утворювалася якась подоба сімейного життя і разом з тим Лука мав запасний вихід на той випадок, коли б йому щось загрожувало.

      «Нарешті хитра турецька лисиця збирається показати свій густий хвіст, – подумав Лука. – Якщо справи зайшли так далеко і Солоццо вирішить діяти сьогодні, то всю справу можна буде подати донові як подарунок на Різдво». Вдома Лука витяг з-під ліжка валізу, відімкнув її й дістав панцерний жилет. Він був важкий. Роздягся й надів його на вовняну білизну, а зверху надягнув сорочку і піджак. Якусь мить він роздумував, чи варто йому телефонувати на Лонг-Біч, аби розповісти донові про нові обставини, але згадав, що дон ніколи ні з ким не розмовляє по телефону і що це доручення дано йому потай від усіх. Отже, дон приховував його навіть від Хейгена і свого старшого сина.

      Лука завжди носив при собі пістолет. Мав дозвіл на носіння зброї, чи не найдорожчий з усіх, які будь-коли і будь-де видавали. Він обійшовся у десять тисяч доларів, але гарантував від в’язниці у випадку, якби поліція раптово обшукала його. Як один із провідних службовців у «родині» він заслужив на таку гарантію. Проте якщо сьогодні доведеться завершувати справу, він хотів би мати при собі «безпечний» пістолет, який не можна було б пізніше «засікти». Та обдумавши справу ще раз, вирішив, що сьогодні він просто вислухає пропозицію і доповість Хрещеному Батькові – донові Корлеоне.

      Він знову подався в клуб, але вже не пив. Натомість зайшов на Сорок восьму вулицю і неквапно повечеряв у своєму улюбленому італійському ресторані «Патсі». Коли наблизився час зустрічі, попрямував у верхню частину міста до клубу. Коли увійшов, швейцара у дверях уже не було. Пішла й дівчина, що подавала капелюхи. Лише Бруно Татталья чекав на нього. Він зустрів Луку Бразі і повів до безлюдного бару на другому кінці кімнати. Вони оминули невеличкі столики, між яких, мов діамант, полискував відполірованим паркетом жовтий поміст для танців. Десь у тіні виднілося порожнє місце для оркестру, з якого виростала металева тичка мікрофона.

      Лука