Хрещений батько. Маріо П’юзо

з ним переговорити. Хейген зітхнув. Дівчиною Конні була приємна, дуже мила, але як заміжня жінка вона стала ні к бісу. Скаржилася на чоловіка. Вона взяла за звичку приїздити навідувати матір упродовж двох-трьох днів. З Карло Ріцці їм справді не поталанило. Йому доручили одну певну справу, а він її довів до ручки. Карло пиячив, волочився за жінками, грав на гроші й не раз уже лупцював дружину. Вдома Конні про це мовчала, але Хейгенові вже скаржилася. «На що вона нарікатиме зараз?» – подумав Хейген неприязно.

      Та різдвяний настрій, здавалося, звеселив і її. Вона лише хотіла порадитися з Хейгеном, що подарувати на Різдво батькові. А також Сонні, Фредові й Майклові. Що купити матері, вона вже вирішила. Кілька Хейгенових пропозицій Конні відкинула як безглузді. Нарешті вона дала йому спокій.

      Коли телефон задзвонив знову, Хейген жбурнув папери назад, у кошик. Чорт їх бери! Треба йти.

      Одначе не відповісти на дзвінок йому й на думку не спало. Коли секретарка сказала, що дзвонить Майкл Корлеоне, Хейген узяв слухавку із задоволенням. Майкл завжди подобався йому.

      – Томе, – сказав Майкл, – завтра я з Кей їду до міста. Є одне важливе діло, хочу повідомити старого перед Різдвом. Він буде вдома завтра ввечері?

      – Авжеж, – відповів Хейген, – він не збирається до свята виїжджати з міста. Може, тобі треба моєї допомоги?

      Майкл, як і батько, був дуже стриманий на язик.

      – Ні, – відповів він. – Мабуть, на Різдво ми з тобою побачимося. Адже всі зберуться на Лонг-Біч?

      – Усі, – сказав Хейген. І здивувався, що Майкл поклав слухавку, не погомонівши з ним про се чи про те.

      Він попросив секретарку зателефонувати дружині й повідомити, що він запізниться, але хотів би мати якусь вечерю. Вийшовши з приміщення, швидко попрямував до магазину «Мейсі». Хтось заступив йому дорогу. На свій подив Хейген побачив Солоццо.

      Той узяв його під руку й спокійно сказав:

      – Не бійся. Я просто хочу поговорити з тобою.

      В автомобілі, що стояв біля тротуару, раптом відчинилися дверцята. Солоццо наказав:

      – Залазь. Нам треба поговорити.

      Хейген вивільнив руку. Він був не те щоб стривожений, а просто роздратований. Він сказав:

      – Я не маю часу.

      Цієї миті ззаду підійшли ще двоє. Хейген раптом відчув слабість у ногах.

      Солоццо миролюбно сказав:

      – Залазь до автомобіля. Якби я хотів тебе вбити, ти б уже давно лежав трупом. Повір мені.

      Не вірячи йому ані на крихту, Хейген сів у машину.

      Майкл Корлеоне збрехав Хейгенові. Він уже був у Нью-Йорку й телефонував з номера готелю «Пенсільванія», за якихось десять кварталів від Хейгенової контори. Коли він поклав слухавку, Кей, облишаючи сигарету, сказала йому:

      – Ну й брехун же ти, Майку.

      Майкл сів біля неї на ліжку.

      – Усе заради тебе, люба, якби я сказав своїм, що ми в місті, нам відразу довелося б їхати до них. І ми б уже не змогли вдвох пообідати, піти до театру, переспати ніч. У будинку мого батька неодруженим спати разом не дозволено.

      Він