Хрещений батько. Маріо П’юзо

кінофільми. Його запрошували на обід до Білого дому. У своєму голлівудському домі приймав Едгара Гувера. Але все це не таке страшне, як могло б здатися. То офіційні стосунки. У Вольца немає ніякої серйозної особистої політичної влади: по-перше, тому, що він крайній реакціонер, а по-друге, він страждає манією величі й любить безоглядно користуватися владою, яку має, не дбаючи, що тим наживає собі легіони ворогів.

      Хейген зітхнув. Не видно, як підступитися до Джека Вольца. Він відкрив свій портфель і спробував щось записати, але втома давалася взнаки. Тоді замовив собі ще мартіні й почав міркувати про своє життя. Він не шкодував, що йому судилася така доля, навпаки, вважав, що йому надзвичайно пощастило. Незалежно від причин шлях, обраний десять років тому, виявився для нього найкращим. Він тішився успіхом, був такий щасливий, як тільки може бажати розумний дорослий чоловік, і відчував смак життя.

      Том Хейген мав тридцять п’ять років. Він був високий чоловік, по-військовому коротко підстрижений, дуже худорлявий і звичайнісінький зовні. Юрист за фахом, після закінчення університету він три роки віддав адвокатській практиці, однак у «родинній справі» Корлеоне, власне, відав не суто юридичними справами.

      В одинадцять років Том був товаришем свого однолітка Сонні Корлеоне. Мати Хейгенова якраз тоді осліпла і невдовзі померла, а батько безбожно пив і врешті спився дощенту. Роботящий тесляр, він за своє життя не зробив жодного нечесного вчинку. Але його пияцтво розбило сім’ю і згубило його самого. Том Хейген залишився сиротою, блукав по вулицях і спав у під’їздах. Меншу сестру взяли до притулку, а от щодо нього – у 20-ті роки органи опіки не розшукували невдячних дванадцятирічних хлопчаків, які тікали від їхньої благодійності. Хейген також хворів на очі. Сусіди подейкували, що він успадкував або підхопив цю хворобу від матері і що від нього також можна заразитися. Тома уникали. Сонні Корлеоне, добросердний і гонористий одинадцятилітній хлопчак, привів товариша до себе додому і зажадав, щоб його залишили у них. Томові Хейгену дали тарілку гарячих італійських макаронів – спагеті – з жирним і густим томатним соусом (цього смаку він ніколи не забуде), а ввечері поклали спати на залізному складаному ліжку.

      Без жодного слова, мовби так і треба, дон Корлеоне дозволив хлопчикові залишитися в його будинку. Дон сам повів хлопця до лікаря-спеціаліста, і хворобу очей вилікували. Дон віддав його до коледжу і юридичної школи. І весь час дон Корлеоне діяв не як батько, а швидше як опікун. Не виказуючи ніякої прихильності, дон навдивовижу ставився до Хейгена навіть уважніше, ніж до власних синів, ніколи не нав’язував йому своєї батьківської волі. Хлопець сам захотів піти до юридичної школи після коледжу. Він почув одного разу, як дон Корлеоне сказав: «Юрист зі своїм портфелем може накрасти більше, ніж сто чоловік з револьверами». Тим часом Сонні й Фредді, на велике невдоволення батька, захотіли місця в «родинному ділі» одразу ж після закінчення середньої