Лялька. Даніель Коул

починала непокоїтися, оскільки температура у задушливій кімнаті поступово збільшувалась.

      – … через вхід із гаража. Потім ми охоронятимемо мера Тернбла у першій кімнаті для допитів, – промовив Сіммонс.

      – Краще скористатися другою, – втрутився хтось. – У першій ще й досі протікає труба, і, сумніваюся, чи мер захоче додати китайських тортур водою до свого переліку проблем на сьогодні.

      Пролунав уривчастий сміх, очевидно від тих, хто неофіційно уникав проводити допити в першій кімнаті з цієї ж зрозумілої причини.

      – Тоді друга кімната, – сказав Сіммонс. – Шоу, все готове?

      – Так, готове, – відповів Фінлі.

      Здавалося, така відповідь Сіммонса не задовольнила. Вульф ледь помітно штовхнув Фінлі ліктем.

      – О… Я дав розпорядження впустити Емілі та … та…

      – Едмундса, – прошепотів Вульф.

      – Як його ім’я? – прошипів у відповідь Фінлі.

      Вульф знизав плечима.

      – Едмунд?

      – …нехай, Едмунда Едмундса. Біля всіх дверей виставлено охорону, а в гаражі їх зустрічатимуть озброєні хлопці з дипломатичної групи захисту. Собаки все перевірили. Ми зачинили кожне вікно на поверсі та зупинили ліфти, а значить, користуватимемося сходами… ну, Натан так точно.

      – Відмінно, – сказав Сіммонс. – Вульфе, щойно зустрінеш мера, сюди вас супроводжуватиме озброєний поліціянт. Не забувай, що це велика будівля і всіх, хто тут є, ми не знаємо. Із тієї миті, як ви зайдете до кімнати для допитів, знай, що це надовго.

      – Як надовго? – запитав Вульф.

      – Доки ми не переконаємося, що мерові нічого не загрожує.

      – Я принесу тобі букет, – вигукнув зверхній детектив на ім’я Сандерс, вважаючи свою репліку веселою.

      – Насправді, мене цікавило, що буде на обід, – відповів Вульф.

      – Риба-фугу, – продовжував глузувати Сандерс, випробовуючи терпіння Сіммонса.

      – Сандерсе, гадаєш, що це смішно? – заволав Сіммонс, можливо, трохи переборщивши заради заступника комісара. – Вимітайся!

      Детектив почав заїкатися, як школяр, якого сварили:

      – Насправді, я фізично не зможу цього зробити… через ізоляцію.

      – Тоді просто сядь і заткнися.

      Обравши найгірший із можливих моментів, до кімнати зайшли Бакстер і Едмундс.

      – Приємно, що ви обоє приєдналися до нас. У мене є довгий перелік незначних правил, яких ви маєте дотримуватися, – Сіммонс кинув Бакстер папку, й вона передала її Едмундсу. – Тож поки ви всі тут: у нас шість мертвих жертв, частини яких пришили докупи, погроза вбити мера та імена п’яти інших можливих жертв.

      Ваніта продовжувала, не звертаючи уваги на повну кімнату розгублених людей:

      – У когось є якісь…

      – Додайте ще, що те лялькове страховисько вказувало на вікно Натана, – радісно озвався Фінлі.

      – І це також. У когось є якісь теорії? – відповіддю на запитання Сіммонса стала ціла кімната пустих облич. – Хто-небудь?

      Едмундс, вагаючись, підняв руку.

      – Це виклик,