Світанок української держави. Люди, соціум, влада, порядки, традиції. Віктор Горобець

рук козацькі полковники, замість старост і підстарост на місцях починали урядувати козацькі сотники й отамани, замість коронних суддів правосуддя вершили козацькі старшини та виборні козаки й міщани, а гетьман разом з генеральними старшинами і полковниками фактично перебрали до своїх рук верховну владу в Україні, включно з прерогативами у сфері фінансів, військової мобілізації, закордонних зносин, – усе це призвело до тектонічних зрушень у політичній свідомості козацької еліти. За результатами такого успішного першого року визвольних змагань представники нової української еліти уперше в історії раннього Нового часу доходять до усвідомлення необхідності розбудови власної держави, яка б утілила і прагнення народу до самоврядування на своїй землі, і уявлення про справедливий державний устрій і господарський уклад.

      Тож коли 23 лютого 1649 р. Хмельницький урешті-решт зустрівся з Киселем за столом переговорів, то замість того, аби виторговувати в короля повернення козакам раніше здобутих прав і привілеїв, твердо заявив про свої наміри «вибити з неволі лядської весь народ руський». На закиди воєводи щодо козацького свавілля гетьман різко відповів:

      «Шкода говорити много… Виб’ю з лядської неволі весь народ руський; а що перед тим за шкоду мою і кривду воював, то тепер воюватиму за нашу православну віру. За кордон війною не піду, шаблі на турків і татар не піднесу; досить тепер маю на Україні, й Поділлі, і Волині; досить тепер маю вигоди, достатку й пожитку в землі й князівстві моєму по Львів, Холм і Галич. А ставши над Віслою, скажу дальшим ляхам: „Сидіть і мовчіть, ляхи“. Не стане мені більше нога жодного князя й шляхотки в Україні»[1].

      Підпис Богдана Хмельницького.

      Однак утілити цю далекосяжну політичну декларацію на практиці було вельми не просто. На перешкоді стояли і цілком зрозуміле прагнення королівської влади відновити дореволюційний статус-кво в Україні, і жадання коронної шляхти будь-що не допустити втрати своїх маєтностей на українських землях, і політична незрілість еліти, що сформувалась із різних соціальних прошарків, була вихована в різній політичній культурі й мала різні уявлення про моделі організації державної влади. Дуже складним виглядало також завдання легітимізації нового державного організму в очах тогочасного світу, пошук свого місця в структурі європейської міждержавної взаємодії. А ще потрібно було якось пройти між Сціллою і Харибдою круговерті соціальних інтересів і конфліктів, з одного боку, підтримуючи бажання лицарського люду проливати кров на благо вітчизни щедрими соціальними авансами, привілеями і пожалуваннями (як це було загалом прийнято в тогочасній європейській культурі), а з іншого, не відштовхуючи від себе цими соціальними реверансами соціальні низи, бо, як заявляв гетьман Хмельницький на вже згаданих перемовинах з Киселем, «від черні не відступлю, бо то є права рука наша».

      Готуючись до війни за право розбудовувати

1

Крип’якевич І. П. Богдан Хмельницький. – Львів, 1990. – С. 97; Качмарчик Я. Гетьман Богдан Хмельницький. – Перемишль; Львів, 1996. – С. 101.