Чоловіче тіло у традиційній культурі українців. Ірина Ігнатенко

оточували селянина, насамперед предмети побуту, господарський реманент та інструментарій. Невживання прямої обсценної (матірної) лексики, двозначність, двоплановість, гра слів, а також пестливо-зменшувальні форми надавали таким назвам особливої пікантності і грайливості.

      Запорізький полковник. І. Ю. Репін

      Для зручності назви можна розподілити по тематичних групах.

      Назви запозичені з:

      а) навколишнього світу (тваринного, пташиного, рослинного, водяного);

      б) назв господарчих предметів і музичних інструментів;

      в) назв, що надавалися з огляду на зовнішній вигляд (випрямлений, твердий тощо).

      Назви на означення статевих органів, запозичені з тваринного світу. Найглибше завуальованим символом чоловічої статі і сексуальної енергії та сили є кінь.

      Розбираючи українські любовні (!) пісні, фольклористи закликають розгледіти в них приховану символіку. Заклик хлопця до дівчини «напоїти коня» («пустити коня до стаєнки», «дати коню їсти», «осідлати коня» тощо) не варто сприймати буквально, він означає завуальоване прохання віддатися.

      Зокрема, фольклорист М. Лисюк переконаний: якби кінь, на якому їде хлопець, направду хотів пити, то хлопець міг би напоїти його самотужки, не вдаючись до прохань/благань, звернених до дівчини, зробити це. Саме тому в піснях досить часто дівчата відмовляються «напувати коня» хлопцеві:

      – Дівчино моя, напій ми коня.

      – Не напою, бо ся бою, бо ще-м не твоя.

      – Як буду твоя, напою ти два

      З кедрової криниченьки, з нового відра.

      Кінь воду не п ‘є, копитами б’є.

      – Сокотися, дівчинонько, бо він тебе вб’є.

      До того ж «криниця з водою» – сталий символічний замінник жіночого статевого органу. Так само як і відро, це «нове відро», що символізує дівочу цноту:

      – Дівчинонько молоденька, дай заночувати,

      Пусти коня до стаєнки, а мене до хати,

      Пусти коня до стаєнки, дай коневи їсти,

      Мене пусти до світлиці – на лавицю сісти.

      – Ой не сідай на лавицю, хитаїсі лава,

      Та й не цілюй у личенько, бо учує мама.

      Навпаки, коли дівчина не встоює під натиском хлопця й «напуває його коня», у народних піснях це завжди показано як дівоча трагедія:

      Ой ти, місяцю, а я зіронька ясна,

      Ой ти парубок, а я дівонька красна,

      Ой ти парубок, а я дівонька красна

      В вишневім саду я ж тобі коня пасла.

      Пасла я коня звечора до півночі,

      І впала роса на мої карі очі…

      Не так на очі, як на русую косу,

      Серце, козаче, віночка не доношу…

      В вишневім садочку

      Скопаю я грядочку,

      Посію я васильок

      І хрещатий барвінок.

      Где ся взяв мій миленький,

      Пустив коня у барвінок,

      А сам пішов у васильок.

      Кінь