І день як вимір нашого життя. Олександр Афонін

білі блискавиці.

      Ми ж зливи і громів чекаєм:

      Я та стривожена столиця.

      «Дощить, дощить… Немов в проріху…»

      Дощить, дощить… Немов в проріху

      Щодня з небес тече вода.

      І, начебто, іще не лихо,

      Та, певним чином, вже біда.

      Та й сонце рідко виглядає,

      І що не день, то в різний час.

      То ранком трошечки засяє,

      То в полудень потішить нас.

      Вже й літо вийшло у дорогу,

      Хоч дощ вночі був, аж гуло.

      Сьогодні попрошу у Бога,

      Щоб теплим літечко було.

      «Купается в волнах заката…»

      Купается в волнах заката

      Сосновый задумчивый лес.

      Он выглядит строго и свято

      На фоне вечерних небес.

      Они постепенно меняют

      Привычный для дня синий цвет,

      Ведь солнце на них оставляет

      Заката алеющий след.

      Стирая исконные грани

      Меж летними ночью и днем,

      Диск солнца, блуждающий странник,

      Пылает закатным огнем…