Мізері. Стівен Кінг

до того часу, як ти закінчиш, ти вже будеш готовий… готовий до людського товариства, – сказала вона. – Ти це хотів почути?

      – Так, саме це.

      – Чесне слово, я підозрювала, що в письменників велике его, а виявляється, вони ще й невдячні!

      Пол не відривав погляду від Енні, і за деякий час вона роздратовано та трохи знічено потупила очі.

      Урешті-решт він промовив:

      – Мені будуть потрібні всі книжки «Мізері», якщо вони в тебе є, бо я не маю своєї конкордації.

      – Звісно, що є! – відповіла вона. – А що таке конкордація?

      – Швидкозшивач, у який я складаю всі свої нотатки з «Мізері», – пояснив він. – В основному персонажі та місця з перехресними посиланнями, розбиті на три-чотири підгрупи. Сюжетні лінії. Історичні довідки…

      Пол бачив, що вона його майже не слухала. Уже вдруге вона не виказувала жодної цікавості до секретів ремесла, від яких слухачі майстер-класів тамували подих. І причина була проста, як стара правда. Енні Вілкс була ідеальним читачем, жінкою, яка обожнювала історії та зовсім не цікавилась процесом їх створення. Вона була уособленням вікторіанського архетипу Вірного читача. Її не цікавили конкордації та посилання, оскільки для неї Мізері та персонажі, що її оточували, були цілковитою реальністю. Посилання їй ні про що не говорили. Може, якби Пол заговорив про перепис населення в Малому Данторпі, вона би виявила хоч якесь зацікавлення.

      – Я дістану тобі всі книжки. Вони трохи пошарпані, але ж це ознака того, що їх люблять і перечитують, чи не так?

      – Так, – відповів він, цього разу не збрехавши, – саме так.

      – Я навчуся переплітати книги, – замріялась вона. – Я сама зроблю палітурку для «Повернення Мізері». Це буде єдина справжня книжка, яку я матиму, окрім Біблії моєї матері.

      – От і добре, – сказав він, аби просто щось сказати. У шлунку з’явилася легка нудота.

      – Тому зараз я піду, аби ти розкинув розумом як годиться, – повідомила вона. – Це так хвилює! Як ти гадаєш?

      – Так, Енні, дуже хвилює.

      – За півгодини я принесу тобі курячу грудку з картопляним пюре та горошком. Навіть трохи «Джеллі-О»[51], бо ти був слухняним хлопчиком. А ще я подбаю, аби ти вчасно дістав свої пігулки. Ввечері навіть отримаєш на одну більше, ніж заведено, якщо буде потреба. Я пильнуватиму, аби ти добре поспав, адже завтра тобі треба ставати до роботи. Можу закластися, ти одужуватимеш швидше, коли працюватимеш!

      Вона підійшла до виходу, озирнулася і, гротескно викрутившись, послала йому здаля поцілунок.

      Енні причинила за собою двері. Полу не хотілося дивитися на друкарську машинку, і деякий час він опирався, проте згодом погляд безпорадно повернувся до неї. Вона стояла на письмовому столі та посміхалася. Дивитися на неї було все одно, що дивитися на знаряддя для тортур: чобіток, дибу-ложе, дибу-підвіс, які поки стояли без діла, до певного моменту.

      «Гадаю, до того часу, як ти закінчиш, ти вже будеш готовий… готовий до людського товариства».

      «О, Енні, ти збрехала нам обом. Я це знав, і ти це знала. Я бачив це у твоїх очах».

      Перед

51

«Jelly-O» – марка популярних желейних десертів американської компанії «Kraft Foods».