Нове життя. Аліг'єрі Данте

ілюстрацію, стверджувало принцип умовної образотворчої форми. У Гавриленкових ілюстраціях до «Vita Nuova» українська графіка звільнювалася від полону тривіальності.

      Григорій Гавриленко, який нібито заблукав у часі та прийшов у XX століття чи з афінських пропілеїв, чи із садів Лоренцо Медічі, як парадоксально це не виглядає, відкрив шлях українському мистецтву до «неоренесансу» 1980-х років, до «неоавангарду» 1990—2000-х. Він жив і творив в аскезі та служінні ідеалу гармонії в мистецтві.

      Ольга Петрова

      Нове життя

      Vita Nuova

      І

      Місце в книзі моєї пам’яті, до якого не міститься нічого вартого уваги, позначене заголовком: Incipit vita nova.[10] А вже під тим заголовком знаходжу я слова, які закортіло мені переписати до цієї збірочки – нехай не всі, але бодай найважливіші.

      ІІ (І)

      Осяйні небеса майже завершили дев’ятий по моєму народженні оберт, коли очі мої вперше узріли[11] преславну мадонну моєї душі, яку всі називали Беатріче[12], часом не підозрюючи, наскільки личило їй таке ім’я. А за час її життя, на ту мить, зоряне небо вже пересунулося на схід на одну з дванадцяти поділок ступеня[13], а отже, явилася вона мені на початку свого дев’ятого року, а я побачив її наприкінці мого. Вона постала вбрана у найшляхетніший багряний колір, у строях і прикрасах, гідних її ніжного віку.

      Тут зізнаюся, что дух життя, який має за домівку найпотаємнішу комірку нашого серця, затремтів з такою силою, що я відчув його калатання в усіх своїх жилах, і почув такі його слова: «Ессе deus fortior me, qui veniens dominabitur miсhi[14]». А тим часом дух тваринний, що міститься у високій комірці, до якої несуть свої чуття всі плотські духи[15], дивувався безмірно і, звертаючись, здебільшого, до зорових духів, мовив: «Apparuit iam beatitudo vestra[16]». А тут природний дух, що міститься там, де здійснюється наше живлення, заплакав і, плачучи, промовляв: «Heu miser, quia frequenter impeditus ero deinceps![17]» Відтак Амур опанував мою душу, яка одразу йому скорилась, а моя уява надавала йому таку силу і владу наді мною, що я мусив виконувати всі його забаганки. Неодноразово наказував він мені шукати нагоди, щоб побачити того янгола у плоті; і отак, коли бачив я її шляхетні манери та похвальні вчинки, пригадувались мені слова поета Гомера: «Вона видавалася донькою не смертного чоловіка, а Бога[18]». Та хоч невідступний образ її, з примхи Амура, посів цілковиту владу наді мною, високі чесноти її не дозволяли Амуру попихати мною без того, щоб я питав поради розуму, коли бувала в тому потреба.

10

Incipit vita nova – «починається нове життя». Суперечки щодо тлумачення назви збірки тривають не перше сторіччя, але, найімовірніше, йдеться про новий період життя, оновленого коханням до Беатріче. Сучасні критики, як, наприклад, А. Кортеллесса (A. Cortellessa), підкреслюють «взаємний обмін між літературою і життям: одне оновлює інше, і навпаки».(Прим. Володимира Чайковського)

11

«…очі мої вперше узріли…» – Данте народився 1265 року. А Беатріче він уперше побачив, якщо вірити Боккаччо, в травні 1274 року, на святі, влаштованому її батьком, Фолько Портінарі, одним з найшанованіших громадян Флоренції. Данте потрапив на те свято, супроводжуючи свого батька, Аліґ’єро Аліґ’єрі. (Прим. Володимира Чайковського)

12

«…очі мої вперше узріли преславну мадонну моєї душі, яку всі називали Беатріче…» – В оригіналі: La gloriosa donna della mia mente, la quale fu chiamata da molti Beatrice, li quali non sapeano che si chiamare («Славна жінка мого розуму, яку багато хто називав Беатріче, не знаючи, як вона зветься»), і щодо інтерпретації цих слів тривають суперечки. Ім’я Беатріче має значення «благословенна». За припущенням Д. Ґ. Россетті, автора відомого англійського перекладу «Нового життя», Данте, можливо, мав на увазі, що її справжнім ім’ям було Кохання. Давніше, у XVIII–XIX століттях, охоче приймалась езотерична інтерпретація «Нового життя». Так, Ґабріеле Россетті (батько Д. Г. Россетті) у статті «Дантова Беатріче» (La Beatrice di Dante, 1842) інтерпретує любов поета як відданість імператорській ідеї, а Беатріче – як Монархію. Критики цього напряму вважали, що «Нове життя» написане таємною мовою для посвячених. Так, наприклад, за Е. Ару (E. Aroux), Беатріче є сектантською і єретичною вірою поета (Dante hérétique, revolutionnaire et socialiste, Париж, 1854). Тим часом в алегоричному тлумаченні Ґітмана (Gietmann) Беатріче символізує собою Церкву. (Прим. Володимира Чайковського)

13

«…на одну з дванадцяти поділок ступеня…» – За Птолемеєм, небо пересувалося щосторіччя на один ступінь із заходу на схід. Отже, Беатріче на час зустрічі мало бути вісім років і чотири місяці. (Прим. Володимира Чайковського)

14

«Ессе deus fortior те qui veniens dominabitur michi…» – Ось Бог, сильніший від мене, прийшов, щоб керувати мною. (Прим. Володимира Чайковського)

15

«…дух життя… дух тваринний… всі плотські духи…» – За середньовічними уявленнями, душа людини мала життєву, тваринну і плотську сили, які містились, відповідно, у серці, мозку і шлунку, виявляючи себе через органи чуття. (Прим. Володимира Чайковського)

16

«Apparuit iam beatitudo vestra…» — Вже з’явилось блаженство ваше. (Прим. Володимира Чайковського)

17

«Heu miser, quia frequenter impeditus ero deinceps!» – Лихо мені! Відтак випадає мені часто зазнавати недолі. (Прим. Володимира Чайковського)

18

«…слова поета Гомера…» — Οὐδὲ ἐῴκει Ἀνδρός γε θνητοῦ παῖς ἔμμεναι, ἀλλὰ θεοῖο, («Він [Гектор] видавався сином не чоловіка, а бога». Іліада, XXIV, 258) (Прим. Володимира Чайковського)