Бібліотека душ. Ренсом Ріггз

вишикувались охайні маленькі крамнички, й вони мали вивіски, вітрини й помешкання на горішніх поверхах. Ніде не видно було ні проваленого даху, ні розбитої шибки. Вулицею ходили люди. Вони прогулювалися неквапливим кроком, по одному й парами, час від часу зупиняючись, щоб зайти в крамницю чи зазирнути у вітрину. Зодягнені вони були не в дрантя. Обличчя – чисті. Нехай усе тут не виблискувало новизною й чистотою, але обвітрені поверхні й фарба, що подекуди пооблущувалася клаптями, надавали провулку хендмейдового, трохи потертого вигляду, чудернацького і в чомусь навіть чарівливого. Якби моя мати побачила Парш-провулок в одному з тих своїх журналів про подорожі, які вона гортала, проте ніколи не читала, і які захаращували вдома наш кавовий столик, то миттю б затуркотіла про те, який він гарненький, і стала плакатися, що вони з татом так ні разу і не з’їздили у справжню відпустку в Європу. Ой, Френку, їдьмо.

      А от Емма була виразно розчарована.

      – Я чекала чогось зловіснішого.

      – Я теж, – сказав я. – Де всі лігва для вбивств і арени для кривавого спорту?

      – Не знаю, ким ви вважаєте тутешніх людей і якими справами, на вашу думку, вони займаються, – відповів Шарон, – але про лігва для вбивств я ніколи не чув. Що ж до арен для кривавого спорту, то є тільки одна – Дерекова, на Гнійній вулиці. Цей Дерек добрий хлоп. Винен мені п’ятак…

      – А витвори? – перебила Емма. – Що з нашими викраденими друзями?

      – Говоріть тихіше, – цитьнув Шарон. – От розберуся зі своїми справами, тоді й знайдемо когось, хто зможе вам допомогти. А доти не повторюйте цього більше ніколи.

      Емма підійшла до Шарона впритул.

      – Тоді не змушуйте мене повторювати от що. Ми цінуємо вашу допомогу й експертний досвід, але життям наших друзів призначили дату закінчення терміну придатності. І я не сидітиму склавши руки й не битиму байдики через острах розворушити лихо.

      Шарон подивився на неї згори вниз. Трохи помовчав. А тоді сказав:

      – У всіх нас є дата закінчення терміну. І на вашому місці я б не поспішав так дізнатися, коли він добігає кінця.

* * *

      Ми вирушили на пошуки Шаронового юриста. Але досить-таки скоро човняр не на жарт засмутився.

      – Я міг би поклястися, що його офіс був десь на цій вулиці, – розвертаючись на підборах, повідомив він. – Хоча востаннє я його навідував багато років тому. Може, переїхав кудись.

      Шарон вирішив піти на пошуки самостійно, а нам наказав лишатися на місці.

      – Повернуся за кілька хвилин. Ні з ким не говоріть.

      І широкими кроками він пішов геть, а нас залишив самих. Ми збилися в зграйку і невпевнено стояли на тротуарі, не знаючи, куди себе подіти. Люди проходили повз нас і неприкрито витріщалися.

      – Він нас просто надурив, правда? – мовила Емма. – Так усе розписав, наче це місце – розплідник криміналітету. Але мені більше схоже на будь-який інший контур. Насправді тутешні люди здаються нормальнішими за інших дивних, яких я тільки бачила в житті. Таке враження, що з них порохотягом висмоктали