Книга пісень. Генріх Гейне

пісень

      Переклад Лесі Українки

      Lyrisches Intermezzo з «Книги пісень»

      Ліричні співанки

      1

      Коли настав чудовий май,

      Садочків розвивання,

      Тоді у серденьку моїм

      Прокинулось кохання.

      Коли настав чудовий май,

      І пташок щебетання,

      Тоді я милій розказав

      Мою журбу й кохання.

      3

      І рожу, й лілею, і сонце, й голубку

      Я все те, здавалось, любив до загину.

      Тепер не люблю їх, — одну маю любку,

      Дівчину-рибчину, перлину єдину;

      Вона-бо кохання первісточка гожа, —

      І сонце, й лілея, й голубка, і рожа.

      5

      Твоє обличчя любе, миле,

      Колись мені щоночі снилось,

      Тепер обличчя янголине

      Бліде — від жалю так змінилось;

      Смерть поцілунок свій положить

      Блідий на устоньках прекрасних,

      І згасне те небесне світло,

      Що сяє в оченьках тих ясних.

      6

      Обличчям до мого обличчя склонись,

      Хай сльози поллються в нас спільно,

      І серцем до серця мого притулись,

      Хай пломінь єднається вільно.

      Коли наші сльози джерелом буйним

      В велике те вогнище зринуть, —

      Я хочу востаннє тебе обійнять

      І з жалю-кохання загинуть!

      8

      На небі нерухомо

      Зірки ясні стоять

      Літ тисячі і любо

      Зглядаються, зорять.

      Хороша в зірок мова,

      Багата і ясна,

      Та тільки невідома

      Філологам вона!

      Я ж тую мову знаю,

      Мені вона своя,

      Коханої обличчя —

      Граматика моя!

      9

      Тебе, моя любко єдина,

      На крилах пісень понесу

      Над Ганг, — там розкішна країна,

      Там знаю долину-красу.

      В саду там при місячнім світлі

      Чудовії рожі цвітуть;

      Там лотосу квітки розквітли,

      Сестрицю свою вони ждуть.

      Сміються фіалочки гожі,

      Глядять в небеса на зірки,

      І тихо шепочуться рожі,

      Запашнії кажуть казки.

      Біжать, доступаючи злегка,

      Газелі стрункі, сторожкі;

      Шумлять і лунають здалека

      Ті хвилі святої ріки.

      Там сядемо, любко, з тобою

      Де пальми красують ставні.

      Нап’ємось кохання й спокою,

      Присняться нам сни чарівні.

      12

      Ти не любиш мене, ти не любиш мене,

      Я не дуже за теє журюся;

      Як погляну на личенько любе, ясне,

      То веселий, мов цар, я роблюся.

      Ненавидиш мене, те говорять мені

      Сі коханії уста-рубіни;

      Але дай поцілую ті уста знадні,

      То забуду всі прикрі хвилини!

      13

      Цілуй, а не клянись мені!

      Не вірю я в слова зрадні!

      Слова солодкі, — та хотів

      Я б поцілунків замість слів:

      Я маю їх, то й вірю їм;

      А слово?… слово — порох, дим!

      Клянись, клянись, кохана, знов!

      На слово вірить я готов!

      Схилю голівоньку свою

      До тебе — й вірю, що в раю.

      Я вірю, мила, вірю знов,

      Що більш ніж вічна ся любов!

      14

      На оченьки милої любки дивні

      Я гарні складаю канцони,

      На устонька милої любки дрібні