Поза збірками. Богдан-Ігор Антонич

за збірками»

      Батьківщина

      «Що це є Батьківщина?» — раз питалась Оля,

      а батько радо відповів на це дитині:

      «Знай, Батьківщина — це ріка, що серед поля,

      поза селом, ген, попід лісом, тихо плине,

      це в саді нашому дерева, зілля, квіти,

      це на ланах пшениця золотокоса,

      це той, що віє з піль, пахучий теплий вітер,

      це на левадах скошена трава в покосах,

      це наші всі пісні і молитви щоденні,

      це рідна мова — скарб, якого ти не згубиш,

      це небо, синє вдень, а серед ночі темне,

      це, моя Олю, все, що ти так щиро любиш».

      16 і 27 березня 1933

      * * *

      Втомившись жаром, день

      обличчя сонця вклав

      в дві хмари, як в долоні.

      І сонце нам услід

      з хмар дивиться на світ,

      немов Христос в іконі.

      26 липня 1936

      Гострим ножем

      Муза ударила в груди мене

      гострим, холодним ножем.

      Юність осяяна блиском жене,

      кожним осліплена днем.

      Виє вітрами безмежний пустар,

      безкрай і вічности тінь.

      В творчій гарячці шепочуть уста,

      спалені їддю хотінь.

      Знов під ногами палає земля,

      серце бичем розпече.

      Бачиш: народу твойого цей шлях

      різьбить століття мечем.

      Простору вітер додолу нас гне,

      гордо навпроти ідем.

      Муза ударила в груди мене

      Гострим, блискучим ножем.

      31 січня — 1 лютого 1933

      * * *

      За зорею, що стрілою сяє,

      побреду, неначе тінь.

      Розгорнулась льодовим розмаєм

      синьо-срібна далечінь.

      Зоряна безодня, шлях широкий,

      в темряві загасне спів.

      Тільки місяць — сторож одинокий

      береже моїх слідів.

      7 і 15 серпня 1933

      Заповіт листопаду

      Не закопати до могил

      цього, що творче та живе,

      ні Чорний Янгол лопотом зловісних крил

      струни душі не перерве.

      Вже сльози й арфи не потрібні,

      ні плач за днями, що розбилися об скелю.

      Не вішайте на стелю

      прикрас жалоби чорно-срібних.

      Вже не придавить камінь часу

      стихійних мрій, що виросли з землі,

      хоча б гірку отрути чашу

      подали руки злі.

      Ще зацвітуть лани просторії,

      забудемо, що пережили.

      Ще вирівняє Бог могили

      колесами історії.

      Не загнуздати вже живла,

      не вижере пісок очей,

      бо є найвища Влада Влад,

      що присуд ізрече.

      Не випалить сердець посуха

      та не запаморочить сном юрби.

      Не закопати у гроби

      живого духа.

      Понеділок 19 та середа 21 грудня 1932

      Зелена віра

      Зелений бог рослин і звірів

      учить мене пянкої віри,

      релігії ночей весінніх,

      коли прапервні у кипінні,

      у вічній зміні все незмінні.

      (Релігії ночей кипучих,

      коли гримлять рослинні тучі).

      Зелений бог буяння й зросту

      зітре на попіл мої кості,

      щоб виростало, щоб кипіло

      п'янких рослин зелене тіло.

      Хто ти, що клониш чола куряв,

      вогонь, чи бог, чи птах, чи буря?

      14 березня 1936

      Крутянська пісня

      Спомянімо в пісні славу Крутів,

      Найсвятіше з наших бойовищ!

      Крути! Крути! — смолоскип