Хазяїн. Іван Карпенко-Карий

      ХАЗЯЇН

      Комедiя в 4 дiях

      Дiєвi люди

      Терентiй Гаврилович Пузир — хазяїн, мiльйонер.

      Марiя Iвановна — його жiнка.

      Соня — їх дочка.

      Феноген — права рука хазяїна.

      Маюфес — фактор.

      Павлина кравчиха з города.

      Зеленський, Лiхтаренко — економи.

      Куртц — шахмейстер.

      Петро Петрович Золотницький — родовитий багатий пан.

      Калинович — учитель гiмназiї.

      Зозуля — помiчник Лiхтаренкiв.

      Лiкар.

      Харитон — розсильний.

      Петро.

      Дем’ян.

      Дiвчина.

      Юрба робiтникiв.

      ДIЯ ПЕРША 

      Кабiнет.

      ЯВА I

      Феноген (входить з бокових дверей з халатом в руках. Говоре в другi дверi). Петруша! Скажи хазяйцi, що халат у мене…

      З середнiх дверей виходе Маюфес.

      Феноген. А, це ви, Григорiй Моисеевич? Заходьте!

      ЯВА II

      Феноген i Маюфес.

      Маюфес. Доброго здоров’я, Феноген Петрович!

      Феноген. Здоровенькi були. Що це ви нас вiдцурались? Давненько я вас не бачив.

      Маюфес. Дiла, дiла, дiла!

      Феноген. Загрiбаєте грошики!

      Маюфес. Ет, поки заробиш грош, пiдошви побйош!

      Феноген. Ну, не гнiвiть бога! Домик чудовий купили!

      Маюфес. За стiлько лiт — другiї купили не домики, а палати!

      Феноген. Мало чого… Е-хе-хе!.. От, гляньте!

      Маюфес. Халат, ну?

      Феноген. Халат мiлiонера! Бачите, як багатiють. Ще отакий є кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а вiд цього халата i вiд кожуха, повiрите, смердить! Он як люде багатiють: учiться!

      Маюфес. Ето што-нiбудь особенного!..

      Феноген. Ну й оказiя ж нам була через цей кожух. Подумайте: швейцар не пускав Терентiя Гавриловича у земський банк!

      Маюфес. Ну, не пускав, а як пiзнав, зараз пустив… Терентiя Гавриловича i в рогожi пiзнають!

      Феноген. А так… Слухайте, Григорiй Моисеевич, чи нема у вас на прикметi земельки?

      Маюфес. Для вас?

      Феноген. Еге. Постарiв, треба на свiй хлiб.

      Маюфес. Пора, пора самому хазяїном буть, хоч вам i тут добре.

      Феноген. Грiх скаржитись! Та тiльки то моя бiда, що перше я купував, продавав i мав добрi куртажi, варт було побиватись; а тепер держить при собi. Коли-не-коли перепаде свiжа копiйка! Так пошукайте для мене десятин п’ятсот.

      Маюфес. Кругленький шматочок! Постараюсь. А тепер проведiть мене до Терентiя Гавриловича.

      Феноген. Ходiм! Тiлько шукайте землю поближче до вокзала…

      Маюфес. Што-нiбудь особенного…

      Зеленський (з дверей). Феноген Петрович, можна?

      Феноген. Заходьте, я зараз! (Вийшов з Маюфєсом).

      ЯВА III

      Зеленський, а потiм Феноген.

      Зеленський. От i шапкуй перед хлопом! Не можна iнакше: силу має, а може, сам i нацьковує, аби зiрвать, — треба загодить!

      Входе Феноген.

      Феноген. А що скажете? Кажiть скорiще, бо незабаром сюди хазяйка вийдуть.

      Зеленський. Терентiй Гаврилович гнiв на мене має, i я боюсь, щоб мене не перевели в Чагарник на мiсто Лiхтаренка; а там менше жалування, у мене сiм’я… замовте словечко… (Виймає грошi).

      Феноген. Та що ж я можу… Знаєте, який наш хазяїн, часом щоб не подумав, що ви мене пiдкупили, у нього честь — перше всього!

      Зеленський. Дурно нiхто нiчого не робе: ви для мене, я для вас. (Дає грошi). Замовте добре словечко, ви найближчий до хазяїна чоловiк.

      Феноген. Та я попробую… Тiлько хто його знає, як… (Бере грошi). Це ви менi позичаєте… А якщо нiчого корисного не вийде — я вiддам.

      Зеленський. Ваше слово все переборе. Нехай i в Чагарник переводять, та хоч би жалування не поменшили… Я крадькома сюди, а тепер в контору. (Вийшов).

      ЯВА IV

      Феноген (сам, лiчить грошi). Двадцять п’ять! Якби не давали, то я б i не брав. А коли дають — бери! I сам хазяїн наш всiх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть — тягни! Так вiн робив i так робить вiд юних лiт, а тепер має мiлiони! Чом же менi не тягнуть, щоб i самому стать хазяїном.