В катакомбах. Українка Леся

za>

      Диякон.

      Амінь.

      Єпископ.

      Наш брат був на землі рабом поганським,

      тепер він раб господній, більш нічий.

      Неофіт-раб.

      Господній раб? Хіба ж і там раби?

      А ти ж казав: нема раба ні пана

      у царстві божому!

      Єпископ.

      Се щира правда:

      всі рівні перед богом.

      Неофіт-раб.

      І раби?

      Єпископ.

      Раби господні, брате, не забудь.

      Сказав Христос: ярмо моє солодке,

      тягар мій легкий. Розумієш?

      Неофіт-раб (після тяжкої задуми).

      Ні!..

      Не можу. Не збагну я сього слова.

      Християнка-рабиня

      (в раптовому нестямі пророкує)

      Уже лежить при дереві сокира!..

      «Я посічу його і вергну в пломінь», —

      сказав господь!.. Прийди, прийди, прийди,

      Ісусе, сине божий! Похилилась

      твоя пшениця, – жде вона серпа…

      Ох, доки ж, господи?.. Рахіль ридає,

      нема її діток…

      (Безладна мова переходить у несамовитий лемент, інші жінки й собі починають голосити, дехто з чоловіків теж не витримує)

      Єпископ (владним, дужим голосом).

      Геть, сатано!

      Твоєї влади тут немає!

      (Підходить до пророчиці, що б’ється в корчах, і кладе їй на голову руку.)

      Сестро,

      молитва й віра хай тебе рятують

      від навождення злого духа.

      Жінка помалу затихає під його поглядом і безсило схиляється на руки до товаришок, що піддержують її.

      Християнка (одна з тих, що піддержують пророчицю. Озивається несмілим голосом).

      Отче,

      її дитину вчора пан продав

      якомусь грекові з Корінфа…

      Єпископ.

      Вмовкни!

      Великий наш апостол заповідав:

      «А жінка серед збору хай мовчить».

      Пророчицю тим часом виводять. Мовчання.

      Неофіт-раб (підходить до єпископа. Тремтячим від збентеження, але розпачливо-зважливим голосом).

      Прости, але я все ж не розумію,

      як може буть якесь ярмо солодким,

      а щось важкеє легким.

      Єпископ.

      Брате мій,

      коли ти сам по волі шию схилиш

      в ярмо Христове, солодко се буде

      твоїй душі; коли ти самохіть

      на себе хрест візьмеш, невже він буде

      важким для тебе?

      Неофіт-раб.

      Але нащо маєм

      ще самохіть у ярма запрягатись

      та двигати хрести по власній волі,

      коли вже й так намучила неволя?

      Намулили нам ярма та хрести

      і шию, й душу, аж терпіть несила!

      Я не за тим прийшов до вас у церкву,

      щоб ярем та хрестів нових шукати.