Наталка Полтавка. Іван Котляревський

ет село при реке Ворскле. Чрез сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата Терпилихи.

      Явление 1

      Наталка (выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).

№ 1

      Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;

      О, як моє болить серце, а сльози не ллються. | 2 рази

      Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,

      Тілько тогді і полегша, як нишком поплачу. | 2 рази

      Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,

      Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.| 2 рази

      Єсть же люди, що і моїй завидують долі,

      Чи щаслива та билинка, що ростеть на полі? | 2 рази

      Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?

      Тяжко жити без милого і в своїй сторонці. | 2 рази

      Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!

      Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися. | 2 рази

      Полетіла б я до тебе, та крилля не маю,

      Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю. | 2 рази

      До кого я пригорнуся, і хто приголубить?

      Коли тепер того нема, який мене любить. | 2 рази

      Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу і на світі. Ти був бідним, любив мене – і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються…

      Явление 2

      Наталка и возный.

      Возный. Благоденственного і мирного пребиванія! (В сторону). Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті.

      Наталка (кланяясь). Здорові були, добродію, пане возний!

      Возный. «Добродію»! «Добродію»! Я хотів би, щоб ти звала мене – теє-то як його – не вишепом’янутим ім’ярек.

      Наталка. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум.

      Возный. Не о сем, галочко, – теє-то як його – хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію. Послушай:

№ 2

      От юних літ не знал я любові,

      Не ощущал возженія в крові;

      Как вдруг предстал Наталки вид ясний,

      Как райский крин, душистий, прекрасний;

      Утробу всю потряс;

      Кров взволновалась,

      Душа смішалась;

      Настал мой час!

      Настал мой час; і серце все стонеть;

      Как камень, дух в пучину зол тонеть.

      Безмірно, ах! люблю тя, дівицю,

      Как жадний волк младую ягницю.

      Твой предвіщаєть зрак

      Мні жизнь дражайшу,

      Для чувств сладчайшу,

      Как з медом мак.

      Противні мні Статут і розділи,

      Позви і копи страх надоїли;

      Несносен мні сингкліт весь бумажний,

      Противен тож і чин мой преважний.

      Утіху ти подай

      Душі смятенной,

      Моєй письменной,

      О ти, мой рай!

      Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моей. Когда би я іміл – теє-то як його – столько язиков, сколько артикулов в Статуті ілі сколько зап’ятих в Магдебурзьком праві, то і сих не довліло би навосхваленіє ліпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечності.

      Наталка. Бог з вами, добродію! Що ви говорите! Я річі вашей в толк собі не возьму.

      Возный. Лукавиш – теє-то як його – моя галочко! і добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.

      Наталка. Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару.

      Возный. Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть – теє-то як його – для любові ничтожні. Уязвленное частореченною любовію серце, по всім божеським і чоловічеським законам, не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все – теє-то як його – ровняєть. Рци одно слово: «Люблю вас, пане возний!» – і аз, вишеупом’янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою.

      Наталка. У вас єсть пословиця: «Знайся кінь з конем, а віл з волом»; шукайте собі, добродію, в городі панночки; чи там трохи єсть суддівен, писарівен