Пусть миром правит любовь. Елена Ященко

спиной – ветра дыхание,

      О быстротечности жизни напоминание…

      На пригорке туман рассеялся.

      Алеет горизонт вдали.

      Бетонка мокрой лентой стелется.

      И я должна ее пройти.

      Запели птицы в поднебесье,

      Зарю встречая и рассвет.

      С ними идти мне стало легче,

      В душе покой – ведь мрак исчез.

      Мелодии вестников крылатых.

      Бальзамом душу исцелят.

      Сквозные раны, как заплаткой,

      Божественным нектаром наполнят

      И я шагаю дальше – браво!

      Расправив спину, голову подняв,

      Любви божественной картины

      Всем сердцем в себя впитав.

      Любов до світу

      Поле п'янко пахне,

      Де ціве тріфой

      Кохана ромашка

      Чарберь і звіробой

      Соловейко тьохнув

      Пісню у гаю.

      Босими ногами

      Я по траві йду,

      Лагідно щекоче

      Духм'яна ромашка,

      Заспівала на вербі.

      Гарно пташка

      Кущ калини тріпоче,

      В вітрових обіймах

      За обрієм сонце світить,

      Золотом і сріблом

      Росяниста стежка в'ється,

      Серед верболозу

      Наполохана жабка

      Скочила у воду

      Серце б'ється у ритмі

      Зі співом солов'ȉним.

      З Небес спадає благодать краси

      В моȉ обійми.

      Впасти просто у траву,

      Обмитись росою,

      Солов'ȉну красу ту

      Забрати з собою.

      Вітром буйним на крилах

      Злетіти над світом,

      Нести Божу благодать

      Ярким, теплим світлом

      Кохання навічно

      Зацвіла калина

      В гаю при дорозі,

      Наламаю гілочок

      У пахучім верболозі.

      Пташечка малесенька

      Цвірінькає пісню.

      Сонце обрій поцілує

      Як лебідь лебідку.

      Сине небо опадає

      Кольором у вічі

      Закохалася дівчина

      В красу ту навіки.

      Кучерява верба тягне

      Своȉ гілки у воду.

      Дай же Боже мені щастя,

      А не тільки вроду.

      Закувала зозуленька

      На вербовій гілці,

      Тай заграла доля пісню

      На своȉй сопілці.

      Грай же дужче, грай завзято,

      Нехай всі почують,

      Не ламайся, сопілочко,

      Най і не шанують.

      Одцвіла калина,

      Грона червоніють,

      Жовте листячко опало,

      Птахи відлетіли.

      Жвавий вітер січе снігом,

      Вербові гілки,

      Замітає ту стежину

      Від мене навіки.

      Утро

      Поле сонное томится.

      Там вдруг вскрикнет чудо-птица.

      Ветер стих в кронах деревьев.

      Бродит дрема средь теней.

      Солнышко лучом окрасит

      Небо красным, словно бархат.

      На лугу ромашки спят,

      Стебли тихо шелестят.

      Росы пали на траву,

      Босиком по ней бреду…

      Птичьи трели