Ліга непарних шкарпеток. Галина Вдовиченко

того удвічі гірший? Ні! Ми потрапляємо до людей лише на мить, щоб вони переконалися у нашій – з їхньої точки зору – неповноцінності і відкинули нас убік, як непотріб.

      Шкарпетки схвально загули. Синій говорив те, що вони думали.

      – …Нас погрожують викинути на смітник! – далі вів шкарпетон. – Лякають тим смердючим смітником! Хоча ми ще сповнені сил, планів та надій! Нам не місце на смітнику!

      – Не місце!!! – підхопили шкарпетки.

      – Ми на смітник не хочемо!

      – Не хочемо!!!

      – А чого ми хочемо? – не вгамовувся Синій. – Чого ми хочемо, друзі?

      – Жити цікаво!

      – Бути потрібними!

      – Знайти свою пару!

      – Пробитися до людей! – вигукнув Спортсмен, він мав мрію пробитися до людей зі своїм м’ячем.

      – Вирости великою! – пискнула зелена шкарпеточка для немовляти Мацюпунька.

      – То що нам залишається робити? – вже спокійніше запитав Синій.

      – Що? – дружньо озвалися усі.

      – Об’єднатися! – була відповідь. – Об’єднатися – і захищати кожного, хто цього потребуватиме. Хто потрапить у халепу. Кому погрожуватимуть. Хто зневіриться. І шукати, шукати, шукати усім разом те, що ми втратили, тих, кого ми загубили. Я правильно кажу?

      – Правильно! – підтримали шкарпетки.

      Білий Спортсмен почухав м’яч на своєму боці.

      – Кожна команда, кожне товариство, спільнота чи об’єднання зазвичай мають якусь назву, – зауважив він. – І нам себе варто назвати. Скажімо, «Динамо»… Або «Металург»… Або ж «Карпати».

      – Ми матимемо свою назву, таку, якої ще ніхто не мав, – озвався на цю пропозицію Синій і замислився. – Ліга непарних шкарпеток! Ось як я пропоную назвати нашу спільноту.

      – Ліга непарних шкарпеток! – схвально загули шкарпетки. – Ліга непарних шкарпеток!

      Тоді і Вовняна Шкарпа подала голос. Вона вже було задрімала, але, почувши назву, прокашлялась і сказала:

      – І нехай лише спробують нас роз’єднати!..

      На хвилі піднесення вирішили не відкладати добрі справи у довгу шухляду – і негайно рушили обстежувати територію. Шукати втрачені шкарпетки.

      Може, вони десь лежать і чекають, поки їх знайдуть?

      – Гайда за тими високими подушками подивимось! – запропонував шкарпук з ведмедиками. Його усі так і називали – Ведмедик. Йому дуже хотілося потішити дівчинку знахідкою. Недарма ж дівчинка вважала шкарпетки з ведмедиками своїми улюбленими.

      – Гайда у подушкові гори! – підтримали усі. – Гайда у Шкарпати!

      Ті диванні подушки на канапі і справді нагадували великі гори Карпати. І шкарпетки посунули вервечкою просто на них.

      Підтягували одна одну, підсаджували, дерлися вгору. Спускались у щілини. Аж потомилися. І нічого не знайшли, нічогісінько. Окрім гумки для волосся, схожої на маленьку, згорнуту кільцем зелену гусінь. І пульта від телевізора – його вчора ввечері загубив господар.

      Шкарпетки