П'ятнадцятирічний капітан. Жуль Верн

[10], як раптом хлопчик закричав:

      – Що це?!

      – Ти щось побачив, Джеку? – запитав Дік Сенд, випроставшись на реї.

      – Так, так! Ось там! – відповів Джек, показуючи на якусь цятку, що маячила в отворі між клівером та стакселем.

      Придивившись туди, куди вказував Джек, Дік Сенд заволав на все горло:

      – Праворуч по носу, під вітром, затонуле судно!

      Розділ третій. Кораблетроща

      Крик Діка Сенда збурив всю команду. Вільні від вахти матроси кинулися до палуби. Капітан Халл, покинувши свою каюту, направився на ніс човна.

      Місіс Уелдон, Нен і навіть зазвичай байдужий до всього кузен Бенедикт, спершись на поручні штирботра, намагалися розгледіти затонулий корабель, про який сповістив Дік.

      Лише Негоро не покинув комірчини, що слугувала йому камбузом. З усієї команди схоже його єдиного не зацікавила ця несподівана зустріч.

      Всі уважно слідкували за предметом, поміченим Діком Сендом, що погойдувався на хвилях в трьох милях від «Пілігриму».

      – Що б це могло бути? – запитав один із матросів.

      – Здається, покинутий пліт. – відповів інший.

      – Можливо, там якісь нещасні потребують допомоги? – сказала місіс Уелдон.

      – Зараз побачимо. – відповів капітан Халл. – Проте, це – не пліт. Більше схоже на перекинутий на бік корабель…

      – Ні!… Як на мене це велика морська тварина! – заявив кузен Бенедикт.

      – Я так не думаю, – сказав Дік Сенд.

      – Діку, як гадаєш, що це? – запитала місіс Уелдон.

      – Я погоджуюсь з капітаном Халлом щодо перекинутого корабля, місіс Уелдон. Здається, я навіть бачу як відблискує на сонці його мідне покриття.

      – Так…дійсно. Тепер і я бачу, – відповів капітан. І, обернувшись до кермового, він скомандував: – Спускайся під вітер, Болтон. Тримай курс на це судно!

      – Є, капітане! – відповів кермовий.

      – Я наполягаю на своєму, – заявив кузен Бенедикт. – Перед нами, безумовно, морська тварина!

      – В такому випадку це мідний кит, – сказав капітан Халл. – Подивіться як він виблискує на сонці!

      – Якщо це і кит, кузене Бенедикт, то він – мертвий, – зауважила місіс Уелдон. – Чітко видно, що він нерухомий.

      – Що з того, кузино Уелдон? – наполягав вчений. – Це не вперше, коли корабель зустрічає сплячого на воді кита!

      – Воно дійсно так, – сказав капітан Халл, – і тим не менш перед нами не сплячий кит, а судно.

      – Подивимося, – відповів упертюх, який з радістю проміняв би ссавців всіх арктичних та антарктичних морів на одну єдину комаху рідкісного виду.

      – Відводь, Болте, відводь! – крикнув капітан Халл. – Не слід підходити до уламків ближче ніж на кабельтов[11]. Ми вже нічим не зашкодимо бідоласі, проте я не хочу, щоб він подряпав бік «Пілігриму». Переводь в бейдвінд![12]

      Легким помахом керма «Пілігрим» повернув трохи ліворуч.

      Шхуна все ще знаходилася на відстані милі від перевернутого

11

Штирборт – правий борт судна.

12

Кабельтов – одиниця виміру відстані, що становить 1/10 морської милі (185,2 метра).