Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. Антология

квіте красний,

      Ох чому ж єсь так нещасний?

      Літа губиш, серце нудиш,

      Не женишся, дурно любиш.

      Мати ж моя коби знала,

      Нещасно б не годувала;

      Воліла ж би-м утопити,

      Ніжлі тепер все тужити.

      – Сам хороший вік минає,

      Ах, нещасний наступає,

      Бо як стану над літ сорок,

      Не погляне милий оком.

      Будуть мене одганяти,

      До шпиталю одсилати,

      Зо старцями вкупі жити

      І милостиню просити.

      – Бідна ж моя милостиня!

      Ліпша ж любая дівчина:

      Обідати, вечеряти,

      З нею любо спочивати.

      Пійшов би-м я до манастиру,

      Але сам собі не вірю:

      Гей, там треба много сили,

      Щоби біси не скусили.

      Треба би ся засклепити,

      Щоб дівчину не бачити;

      Бо як дівча обачив би-м,

      От престола отскочив би-м.

      Де ж ся мені обернути,

      Де з голови біду збути?

      Буду жити, най так буде:

      «Терпен спасен», – кажуть люде.

* * *

      Ой, як серцю не нудити,

      Кого люблю, не видіти;

      Кого мисль моя кохає,

      Серце во мні умліває.

      Великая серцю туга,

      Гди не виджу свого друга;

      Рада би-м з ним говорити,

      Будуть люде нас судити.

      Очі видять і не плачуться,

      Не встидяться, не встиждуться:

      Ах, горе, горе, болізнь моя,

      Проливає сльози своя.

      Лучче було не знатися,

      Ніж, любивши, розстатися;

      Лучче було не зчинати,

      Ніж, любивши, перестати.

      Тече вода по долині,

      Широкий лист на калині;

      З ким люблюся, обіймуся

      І к милому пригорнуся.

      І к милому, к миленькому,

      К його личку білейкому;

      Запрягайте коні в санки,

      Поїдемо до коханки.

      Приїхали пред ворота,

      Вийшла мила краща злота;

      Приїхали напред двору,

      Вийшла мила для розмови.

      – Ой, де жиєш, пробуваєш,

      Мене, молоду, забуваєш?

      – Ой, я жию край Дунаю,

      Тебе, серце, споминаю.

* * *

      Широкеє болонейко[8] вода забрала,

      Любив же я дівчинойку, вона не знала.

      Приспів: Ой, жаль, непомалу,

      Любив я тя, дівча, з малу,

      Людям не собі.

      Ой жаль мені буде,

      Коли її візьмуть люде,

      Моя не буде.

      Любив же я дівчинойку, вона не знала,

      Купив я їй панчошейки, вона не брала.

      Любив же я дівчинойку, вона не знала,

      Купив я їй черевички, вона не брала.

      Любив же я дівчинойку, вона не знала,

      Купив я їй спідничейку, вона не взяла.

      А у полі кирничейка зарубленная,

      Ой юж моя дівчинойка замовленная,

      А у полі кирничейка замуленая,

      Ой юж моя дівчинойка зарученая.

      А у полі кирничейка, два журавлі п'ють,

      Ой юж мою дівчинойку до шлюбу ведуть.

      А у полю кирничейка, два пташейки п'ють,

      Ой юж мою

8

Болонейко – оболонь.