Зелений Генріх. Готфрид Келлер

скоріше як дилетанти, то у світських педагогів-професіоналів теж були свої примхи: вони застосовували найрізноманітніші прийоми та методи, знову-таки ще не перевірені на практиці. Звідси ж виникає і головне зло: невмілий і часто несправедливий підхід до окремих вихованців, що призводив до найнеймовірніших казусів і трагічних непорозумінь, жертвою яких ставав то наставник, то учень.

      Був у нашій школі вчитель, який був людиною чесною та щиро бажав добра своїм вихованцям, але, на свою біду, був украй недосвідченим у поводженні з дітьми і мав до того ж дивну, хворобливу зовнішність. Свого часу він мужньо взяв участь у тій боротьбі, результатом якої був ряд важливих адміністративних перетворень, зокрема корінна реформа всіх шкіл, і зажив собі серед консервативно налаштованих городян репутації завзятого ліберала. Ми, хлопчаки, всі, як один, зараховували себе до аристократів, – за винятком тих, чиї батьки жили в селі. Навіть я, хоча я сам був, по суті, селянин за походженням і тільки народився в місті, проте старанно співав з чужого голосу і, уявивши, що я теж міський патрицій, за своєю дитячою наївністю вважав це за велику честь для себе. Матінка ніколи не говорила зі мною про політику, а позаяк, окрім неї, у мене не було нікого з близьких, чия думка була б для мене авторитетом, то мої судження про такі речі були досить поверхові й незрілі. Я знав тільки, що новий уряд радикалів розпорядився знести кілька старих веж і закласти отвори та ніші в стіні міського муру, які були найулюбленішим місцем наших ігор, і що він складався з ненависних нам вискочнів і пройдисвітів, які наїхали з села. Коли б мій батько, якого теж вважали одним із таких вискочнів, не помер так рано, я, безсумнівно, став би вже з пелюшок найпереконанішим лібералом.

      Незабаром після того, як відкрилися нові школи і невдалий учитель, сповнений райдужних сподівань, приступив до виконання своїх обов’язків, один із учнів, син знатного городянина, що фанатично ненавидів усі ці нововведення, з найсерйознішим виглядом розповів нам, нібито наш учитель присягнувся тримати всіх нас, дітей аристократів, у шорах. Нібито він був у когось у гостях і його попередили, що серед його вихованців є діти старої міської аристократії та що йому доведеться нелегко з цими зарозумілими молодиками, розпещеними своїм знатним походженням, на що він нібито відповів, що зуміє з нами впоратись. У такому приблизно викладі ця чутка, – ймовірно, не без сприяння дорослих, – почала поширюватися по всій школі та, подібно до іскри, кинутої в сіно, негайно розпалила наші безрозсудні голови. Ми прийняли кинутий нам виклик; ті, хто був сміливіший, надали дружню відсіч і вступили в легку перестрілку з супротивником, допікаючи його своїми витівками. Це відразу ж збило його з пантелику, і, замість того, щоб спокійно, рішуче відбити наші наскоки розумною та уїдливою насмішкою, він поспішив кинути на нас свої головні сили й відкрив по нас вогонь зі своєї найважчої гармати, в сліпій люті караючи за кожну дрібну витівку, навіть за кожен ненавмисний проступок, і необачно