Зелений Генріх. Готфрид Келлер

таким чином вхожий і в оселі їх батьків; усі радо приймали мене, тому що я уславився як тихий, добропорядний хлопчик, проте, придивившись до домашнього укладу і звичок цих осель, я більше вже не з’являвся у них, а віддалявся в свою штаб-квартиру в пані Марґрет, оскільки найцікавіші речі можна було побачити, мабуть, усе-таки там. Вона раділа тому, що незабаром я не тільки навчився швидко читати вголос по-німецьки, але й міг пояснювати їй латинські літери, що так часто зустрічалися в її книгах, і вчив її арабських цифр, яких вона ніяк не могла второпати. Крім того, я складав для неї різні пам’ятки, записуючи їх готичними літерами на окремих аркушах, які вона могла зберігати й при нагоді легко прочитати, і став таким чином чимось на зразок секретаря при її персоні. Вважаючи мене геніальною головою, вона вже тоді бачила в мені одного з тих успішних розумників, які завжди були її улюбленцями, пророкувала мені блискуче майбутнє та заздалегідь раділа за мене. І справді, навчання не тільки давалося мені без зусиль, але навіть приносило задоволення, і якось непомітно для самого себе я настільки досяг успіху в науках, що дістав почесне право навчати моїх молодших однолітків. Це стало для мене джерелом нових радощів, головним чином тому, що тепер я був наділений владою карати й нагороджувати і, отже, міг по своїй волі розпоряджатися долями ввірених мені маленьких підданих і одним своїм словом викликати їх усмішку і сльози, дружбу і ворожнечу. Навіть перші проблиски любові до жінки пробігали іноді, наче легенькі досвітні хмарки, над усіма цими почуттями. Коли я сидів на своєму стільці, оточений зграйкою з дев’яти-десяти маленьких дівчаток, місце поруч зі мною виявлялося то першим, найпочеснішим, то останнім місцем, – залежно від того, в якій частині величезної зали ми займалися. Це і вирішувало долю вподобаних мною дівчаток, яких я або постійно тримав нагорі, у світлому сонмі славних і доброчесних, або надовго виганяв у похмурі низи, де животіли грішники та знедолені, намагаючись і в тому і в іншому випадку наблизити їх до мого деспотичного серця. Однак і на його долю теж діставалося чимало хвилювань, бо яка-небудь не по заслугах піднесена красуня часто вже не вважала за потрібне хоча б усміхнутися мені на знак подяки, брала незаслужену відзнаку як належне й, анітрохи не рахуючись із моїми планами, починала так відчайдушно пустувати, що я не міг підтримувати її й надалі на слизькій вершині слави, якщо не хотів чинити явної несправедливості.

      І лише дві речі в цій школі були мені тяжкі й осоружні та залишили по собі недобрі спогади. По-перше, це була похмура манера творити суд над провинниками-учнями, що нагадувала поліцейський розшук. Це пояснювалося частково тим, що ми жили в перехідний час, коли ще давався взнаки дух старовини, що відходила, почасти особистою схильністю наших наставників, і все це якось не в’язалося з тим загалом здоровим духом, що панував у школі. До дітей настільки ніжного віку застосовувалися витончено суворі й ганебні покарання, і майже жоден місяць не проходив без