Усі сучасники Богуна відзначали його розум, хитрість, хоробрість і талант полководця. Він відмовився від реєстрового чину і маєтків, які обіцяли йому поляки, і підтримав визвольну війну українського народу проти Польщі (1648–1657) з першого дня повстання. Саме в цій війні командир Вінницького полку полковник Богун став легендою за життя. Після смерті Богдана Хмельницького один із лідерів угруповання «старшин-державників», що не бажав ні підданства московського, ні підданства польського, ні підданства турецького чи шведського, а аж до своєї смерті прагнув творення самостійної Козацької держави. Іван Богун – мудрий полководець, відважний козак та легендарна особистість, яка прикрашає своєю могутньою постаттю сторінки історії України.
Олег Ольжич (1907–1943) – велична постать в українському громадсько-політичному житті, в українській поезії, в українській науці. Видатний археолог із європейським ім’ям, він володів дев’ятьма мовами, а його дослідження не втратили сенсу і понині. Видатний поет – він сказав нове слово в українській літературі. Видатний діяч Організації українських націоналістів – він був дійовою особою в побудові української держави в умовах нацистської окупації території України. 1943 року Олег Ольжич загинув у концтаборі Заксенхаузен.
Однією з найяскравіших особистостей української культури другої половини ХХ – перших десятиліть ХХІ ст. був композитор і музикант Мирослав Скорик (1938–2020). Його унікальний «життєвий проєкт» вмістив у себе так багато вершинних досягнень у різних сферах музичної культури, що видається дивовижним, як могла одна людина – навіть впродовж доволі тривалого часового відрізку понад півстоліття! – здійснити такий об’ємний творчий чин. Мабуть, одним з «ключів», яким можна відкрити таємницю його мистецьких звершень, була гуманістична спрямованість усіх помислів, потреба писати «для людей», а не для того, щоби показати і прославити себе.
Ім’я кіноактора і кінорежисера Леоніда Бикова (1928–1979) не потребує додаткової реклами. У 60—80-ті роки ХХ століття в СРСР він був улюбленцем мільйонів, його пізнавали на вулицях і радо вітали: «Привіт, Максиме!..», «Моє шанування, Маестро!», його фільми («Максим Перепелиця», «В бій ідуть самі "старики"», «Ати-бати, йшли солдати») збирали багатомільйонну глядацьку аудиторію, стаючи рекордсменами річного кінопрокату. Сама лише згадка про Леоніда Бикова викликала у людей добру посмішку. Й недарма відомий актор Михайло Ульянов так висловився про нього: «Є люди, в яких живе сонячне світло…»
Вільгельм Олександрович Котарбінський (1848–1921) – видатний український художник польського походження. Монументаліст, яскравий представник академізму та символізму в живописі. Працював над розписами Володимирського собору разом з іншими знаменитими художниками. Його картини прикрашали вітальні цінителів мистецтв. Постать В. Котарбінського малодосліджена в українському мистецтві, у ХХ ст. він був майже забутий. Книга стисло висвітлює життєвий і творчий шлях цього непересічного митця.
Відомі слова Євгена Сверстюка про те, що «Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частку історії України». Тієї України, яка вміє вистояти в лихоліттях і знову розправити крила. Одного з найвідданіших її співців теж не оминула лиха доля: жорстокі часи сталінських репресій, страхіття війни, жахливі умови існування. Та водночас юнак завважував дивосвіт рідної природи, всотував багатство народної творчості. Випробування не позбавили його щедрості душі, теплої усмішки. Йому було даровано аж надто коротке життя: він тільки виписувався, тільки починався – і залишив по собі спогад на всі часи поки світ промовлятиме: «Україна». Чому? Досить прочитати біографію Поета.
Валер’ян Підмогильний (1901–1937) – письменник, перекладач, літературознавець, мовознавець, організатор літературно-мистецького процесу. У своїй творчості спирався на психоаналітичні дослідження Зиґмунда Фройда, сприяв входженню української літератури до європейського культурного простору. Його пророчий дар дозволив випередити шукання французьких письменників-екзистенціалістів Жана-Поля Сартра й Альбера Камю. Тоталітарним режимом Підмогильному було відпущено лише 13 років на здійснення всіх новаторських починань. Як і більшість митців українського мистецького Відродження, був звинувачений в активній контрреволюційній діяльності й страчений на Соловках у зловісному 1937-му. У форматі PDF A4 збережений видавничий макет.
Микола Леонтович (1877–1921) – український композитор, хоровий диригент, громадський діяч та педагог. Перу Леонтовича належать широковідомі хорові обробки українських народних пісень «Дударик», «Козака несуть», «…Ой, з-за гори кам’яної» та інших. Його обробка «Щедрика» відома у всьому світі як різдвяна колядка «Carol of the Bells». Музику Леонтовича можна чути під час державних заходів, святкових концертів, чи взагалі десь на вулиці. Вона звертається до душі народу, спілкується з нею, збагачує її. Це не просто духовна музика, це відображення чарівної, мудрої та поетичної душі українського народу. Це розповідь про те, як нікому невідомий народний учитель із Поділля став одним із найяскравіших композиторів ХХ століття – Подільським Орфеєм – і залишив нащадкам музику криничної води та зелених дібров, високого неба та пшеничної ниви. Музику, якій належить чудодійна влада пробуджувати у людській душі найблагородніші поривання і почуття.
Катерина Білокур (1900–1961) – українська художниця, майстриня народного декоративного живопису, знана представниця «наївного мистецтва». Її ім’я ставлять в один ряд з іменами таких славетних примітівістів як Анрі Руссо, Іван і Йосип Генераличи, Марія Примаченко, Ніко Піросманішвілі, Ганна Собачко-Шостак. У своїй творчості Катерина Білокур сягнула вершин успіху і прославила українське мистецтво на цілий світ. Катерині Білокур було присвоєно звання народного художника України (1956 р.). Квіти Катерина Білокур любила понад усе. До неї ніхто з художників з таким зачаруванням, так оригінально й натхненно, так поетично, багатогранно і водночас так просто, не зображував квітів. Вона створила втаємничений, поетичний, щедрий і прекрасний Світ – Сад Катерини Білокур. У ньому вічним життям живуть химерні та писані з натури, персоніфіковані та своєрідні, декоративні і живописні рослини.
Володимир Мономах (1053–1125 рр.) – знакова постать українського середньовіччя. Онук Ярослава Мудрого та візантійського імператора Константина IХ Мономаха ще задовго до сходження на київський престол зажив слави боронителя Руської землі, завдаючи нищівних ударів половецьким ордам, а ставши великим князем, поклав край їхнім руйнівним набігам. Його талант миротворця і державника повною мірою проявився після утвердження на київському престолі: владнання міжкнязівських чвар зумовило об’єднання навколо Києва більшості розпорошених руських земель. Однак не ці діяння стали визначальними для привласнення імені Володимира Мономаха мнимими спадкоємцями києворуської спадщини.