Нова книга Олекси Підлуцького – це глибоке дослідження про суперечливе, динамічне, різнобарвне, яскраве й водночас трагічне ХХ століття, здійснене шляхом оцінки діяльності та ретельного змалювання психологічних портретів найвидатніших діячів цієї епохи. Юзеф Пілсудський та Віллі Брандт, Махатма Ґанді та Вацлав Гавел, Авґусто Піночет та Марґарет Тетчер… Героїв цієї книжки об’єднує те, що кожен з них зміг стати справжнім лідером нації, згуртувати співвітчизників і вивести свою країну з глибоко кризових ситуацій. Автор, розповідаючи про 30 знакових особистостей минулого століття, показує їх без звичних штампів, надає маловідомі факти і водночас змушує замислитися, яким має бути політичний лідер, що може Україна запозичити з безцінного досвіду цих видатних діячів. До книги увійшли матеріали, опубліковані на сторінках аналітичної газети «Дзеркало Тижня».
«Мазепа. Історичні картини» – це переклад історичної монографії Альфреда Єнсена, створеної в 1912 році. Постать Івана Мазепи і досі є надзвичайл но супереч ивою, по-різному переосмислюється й викликає різноманітні дискусії не лише в українській, але і в європейській спільнотах. Окрім цього, особистість та вчинки гетьмана постійно міфологізуються та романтизуються, овіюються численними теоріями, припущеннями і вигадками такою мірою, що навіть досвідченим науковцям важко відділити істину від вимислу. Дослідження Альфреда Єнсео на не позбавлене суб’єктивних цінок та висновків, проте в той же час становить неабияку вартість для українців, оскільки, по-перше, дозволяє поглянути на себе і свою історію очима видатного європейця, а по-друге, містить багато фактичного м матеріалу, спогадів та листування, які ожуть засвідчити невідомі моменти з житз тя Івана Мазепи та відкрити широкому агалу його об’єктивний портрет.
Ця книга присвячена видатному полководцю, гетьману Петру Конашевичу-Са-гайдачному. Автор приділяє увагу творенню образу цього персонажа як у історичній, так і художній літературі. Розглянуто його діяльність у контексті історичних подій на початку XVII ст. Провідною є думка, що Петро Конашевич-Сагайдачний часто опинявся в «точках біфуркації» і від його дій залежав подальший розвиток українських земель, зокрема це стосується чорноморських походів гетьмана, походу на Моско-вію, а також участі в Хотинській битві. У цьому сенсі Петро Конашевич-Сагайдачний визначив низку векторів становлення новочасної української нації.
Історію творять видатні особистості. Але чи можуть слова змінити її хід? Звичайно, можуть, якщо вони були вимовлені великою людиною. Ця книга є зібранням публічних промов людей різних епох і народів – від найдавніших філософів до сучасних політиків, громадських і релігійних діячів. Мойсей, Франциск Ассізький, Богдан Хмельницький, Джордж Вашингтон, Наполеон Бонапарт, Михайло Грушевський, Вінстон Черчілль, Джон Кеннеді, Мартін Лютер Кінг, Мати Тереза… У виступах цих та інших найвидатніших персон можна знайти слова та думки, які не залишать нікого з читачів байдужими. З ними можна погоджуватися і сперечатися, але харизма кожного з ораторів і досі відчувається навіть зі сторінок книжки. Промови, що увійшли до видання, це не тільки шедеври ораторської майстерності, це віхи в історії людства, які є відправними точками подій, що змінили світ.
Георгій Касьянов (нар. 1961 р.) – український історик, доктор історичних наук, професор. Стажувався і викладав в університетах Європи, США, Канади, Австралії, Японії. Автор близько двохсот наукових розвідок, опублікованих українською, російською, білоруською, польською, німецькою, англійською, фінською мовами. Саме про те, як представлений Голодомор в історіографії, політиці, пам’яті, міжнародних відносинах, внутрішньополітичній боротьбі в Україні, – ця книга. Автор задається питанням, наскільки професійний історик може бути незалежним від впливу політики і настроїв суспільства. Політика впливає на історіографію чи історіографія на політиків? Як формується і чи змінюється історична пам’ять під дією сучасних політичних процесів? Ці та інші питання розглядаються на прикладі становлення та поширення історичного образу Голодомору 1832—1933 років в Україні.
Книга «Філософія свободи» містить твори, маловідомі широкому читачеві, написані видатним українським філософом-гуманістом Мирославом Поповичем й видруковані у різні роки, у різних виданнях та країнах. Вона є вочевидь унікальною за розмаїттям тематики, часовим виміром і тим, що статті власноруч підбирав Мирослав Володимирович – в останні місяці свого життя. Твори, які включено до цього видання, дозволяють побачити об'єкти досліджень автора під різними кутами зору, дають нам можливість побувати у майстерні філософа. І це стосується не лише історичних подій і портретів важливих для України персоналій, а й інтерпретації подій історії науки в їх раціонально-філософському відтворенні. Вчений прагне осмислити події, що відбуваються у нього на очах, порівнюючи їх зі світовим досвідом розвитку і шукаючи їхні корені в історичних джерелах українського народу, в особливостях української ментальності. При цьому він сповна використовує досвід розробки логіко-методологічних проблем розвитку науки. Книга «Філософія свободи» – це пошук істини на перехресті національних і світових шляхів культури й науки, що нам передала у спадок мудра і світла людина – Мирослав Попович.
Горезвісна Соловецька каторга прийняла до себе майже всіх представників народів СРСР і навіть Європи й Америки. Можна вважати, що совєтська табірна система почалася, коли 13 жовтня 1923 року було створено Соловецький табір особливого призначення з двома пересильно-розподільчими пунктами у Архангельську та Кемі. Каторга проіснувала до 2 листопада 1939 р. «Соловецькі табори – країна мук і відчаю. Переважну більшість з тих, хто туди потрапляв, чекала загибель. У запліснявілих мурах монастиря, де колись ченці кадили фіміам покори Всевишньому, тепер фабрикували романтичну брехню про любов-ненависть і царство Боже на землі», – писав письменник І. Гришин-Грищук, який пережив сибірські табори. Ця антологія присвячується тому останньому етапу 1937-го року з Соловків до урочища Сандармох у Карелії, де було вистріляно цвіт української інтелігенції, а серед них кілька десятків науковців та біля трьох десятків письменників – Валер’яна Підмогильного, Миколу Зерова, Павла Филиповича, Мирослава Ірчана, Валер’яна і Клима Поліщуків, Олексу Слісаренка, Григорія Епіка, Юліана Шпола, Василя Штангея, Марка Вороного, Михайла Лозинського, Леся Курбаса та багатьох інших… Протягом п’яти днів – 27 жовтня і 1—4 листопада – було убито 1111 в’язнів. Минуло 80 років від цієї дати.
Напевно, немає в українській історії особистості більш суперечливої, яка періодично викликає непримиренні дискусійні баталії в середовищі обивателів і знавців. Черговим приводом для такого сплеску стала свого часу книга Т. Таїрової-Яковлєвої «Іван Мазепа». Це документально обґрунтоване дослідження назвали «першою в Росії правдивою книгою про гетьмана Івана Мазепу». Не зрадник імперії і царя, а неординарна особистість, різнобічно обдарована, неабиякого розуму, сили духу та патріотичної самосвідомості. Ця книга – український переклад тієї самої, гучної, доопрацьований автором. Т. Таїрова-Яковлєва звертається до читача зі вступним словом, дещо за ці роки змінилося у самому «мазепознавстві» – деякі факти і констатації автором відкориговані й доповнені. Все це надає книзі ще більшої наукової цінності й глибини, відкриваючи нам все нового Мазепу…
Петро Кралюк (нар. 1958 р.) – доктор філософських наук, професор, перший проректор Національного університету «Острозька академія». Є автором численних робіт з історії культури України, зокрема її філософської думки. Створив власну концепцію історії філософії України, яка різниться від загальноприйнятої. Відомий також своєю історичною публіцистикою на шпальтах газет «День», «Дзеркало тижня» та сайті радіо «Свобода». Його перу належить низка романів і повістей («Шестиднев», «Лицар і смерть», «Діоптра», «Віднайдення раю»). У видавництві «Фоліо» вийшли друком книжки П. Кралюка «Справжній Мазепа», «Козацька міфологія України: творці та епігони», «Богдан Хмельницький: легенда і людина», де він подає дещо незвичний погляд на роль елітарних верств та козацтва в історії України, а також «Ярослав Мудрий». У новій книзі П. Кралюка йдеться про непрості стосунки між українцями та їхніми предками й тюрками. Автор показує, що це були відносини між двома цивілізаціями (землеробською й кочовою), які часто мали конфронтаційний характер. Однак існувало й чимало прикладів «взаємодоповнення» та співробітництва. Звертається увага на історію відносин між слов’янським населенням нинішніх українських земель й аварами, булгарами, печенігами, половцями, торками, татарами, турками тощо. Особливо акцентується увага на стосунках між українським козацтвом, з одного боку, та Кримським ханством та Османською імперією, з другого. Показано, що в генезисі українського етносу помітну роль відіграли тюрки, а українська культура має чимало тюркських елементів.
(Великий наук. проект) ISBN 978-966-03-8088-2. У пропонованій книзі йдеться про одного із найвідоміших князів періоду Давньої Русі – Ярослава Мудрого (983/987— 1054). Автор показує, що саме цей князь створив повноцінну Руську державу як середньовічну імперію на теренах Східної Європи. Саме за його часів остаточно утвердилося християнство на руських землях, була створена Київська митрополія, інтенсивно розвивалася освіта й книжність, здійснювалася грандіозна розбудова Києва як столичного міста, почало утверджуватися письмове право замість традиційного усного. Також у роботі показано, як інтерпретувалася діяльність Ярослава Мудрого в українській та російських культурах і як велася та ведеться «боротьба» за цього князя між росіянами й українцями. К77