Камасутра. Ватсьяяна Малланага

любові», що належать перу Вацяяни.

      . .

      Частина I. Зміст науки

      Розділ 1. Вступ до науки. Почесті Дхармі, Артхі і Камі

      На початку Батько всього сущого і правитель світу Праджапаті створив чоловіка й жінку і дав сто тисяч заповідей, за якими повинні вони були жити згідно Дхарми, Артхи й Камі. Заповіді про Дхарми приніс прабатько людського роду Ману Сваямбху, заповіді про Артхи зібрав наставник і жрець богів Бріхаспаті, а тисячу настанов про Камі дав Нанді, слуга великого бога Шиви Махадеві. Цю тисячу настанов, скоротивши їх до п’ятиста, переказав син Уддалака, брахман Шветакету. Потім брахман Бабхравія із Панчали продовжував навчати повчанням Ками, залишивши лише сто п’ятдесят заповідей, об’єднаних у сім розділів:

      1. Садхарана – загальний розділ;

      2. Сампрайогіка – про обійми в любовному з’єднанні;

      3. Канія Сампраюктака – про досягнення союзу чоловіка й жінки;

      4. Бхаріяхікаріка – про гідність заміжньої жінки;

      5. Парадіка – про чужих дружин;

      6. Вайсіка – про куртизанок і публічних жінок;

      7. Аупамішадіка – про мистецтво спокушання і способи підтримки пристрасті.

      Шостий розділ був виділений в особливу главу Даттака на прохання кращих публічних жінок Паталіпутри (Патни). Так само з’явився і загальний розділ з настановами Чарьяни. Решта частин були окремо передані Суварнанабхою, Гхотамукхою, Гонардією, Гонікапутрою і Кучумарою. Так наука Ками була викладена багатьма вчителями і стала незбагненною. Зв’язність її порушилася, коли Даттака з іншими наставниками почали трактувати по одному розділу, а книгу Бабхравії важко здолати через її великий обсяг. Саме тому Вацяяна записав головну думку кожного розділу, написаного сімома вчителями, і отримав «Камасутру» – короткий виклад настанов про любов і чуттєвість.

      . .

      Розділ 2.Про Дхарми, Артхи і Ками[1]

      Людина, життя якої триває сто років, повинна тренувати Дхарму, Артху і Каму, притому в різні роки і так, щоб вправи не тільки не шкодили одна одній, але служили досягненню спільної гармонії. Краще, коли початок навчання покладено в дитинстві; юнацькі та зрілі роки присвячені Артхі й Камі, а людина, яка вже пожила, практикує Дхарму, прагнучи досягти Мокші[2] і уникнути нового земного втілення. Також, зважаючи на мінливість життя, вправляти Дхарму, Артху й Каму можна тоді, коли до цього є спонукання, однак навчання має тривати рівно стільки, скільки потрібно для отримання знань.

      Дхарма – покора настановам Шастр[3] щодо жертвоприношень та інших справ, які часто не виконуються, бо не від світу цього, і користь їхня не помітна відразу; а також утримання згідно з приписами від поїдання м’яса та інших дій, які часто відбуваються, бо належать цьому світу й вигода їх здається очевидною. Осягнути Дхарму слід за допомогою божественних одкровень – шруті – і бесід зі знавцями Дхарми.

      Артха – отримання ремесла або майстерності в якійсь справі, придбання земель, золота, начиння, возів і друзів. Артха також – це збереження придбаного і примноження заощадженого. Пізнати Артху можна від чиновників і купців, які знаються на торгових справах.

      Кама – насолода будь-яким предметом кожного або всіх п’яти почуттів: слуху, дотику, зору, смаку та нюху, яка направляється думкою і душею. Камою зветься те особливе переживання тілесного й розумового задоволення, яке виникає від дотику органа, який відчуває насолоду, з предметом почуття. Про Каму дізнаються з Камасутри і звичаїв містян.

      Коли тріада, а саме: Дхарма, Артха і Кама з’єднуються, то кожна попередня її частина вища за подальшу: Дхарма вища за Артху, а Артха вища за Каму. Однак Артха стоїть на першому місці для правителя, бо благоденство кожного підданого виникає з неї; куртизанка ж повинна віддати перевагу Камі перед іншими двома. Ось два винятки із загального правила.

      Заперечення:

      Деякі освічені люди кажуть, що оскільки Дхарма не від світу цього, то і пізнати її можна тільки з учених книг. Те саме й щодо Артхи: застосовувати її можна, лише прочитавши і вивчивши книги, у яких містяться належні знання. А ось з Камою, вважають такі мудреці, інакше: її знають навіть грубі тварини і весь час вдаються до неї, а значить, людині немає потреби вдосконалювати свої вміння.

      Відповідь:

      Це не так, бо злягання об’єднує чоловіка й жінку, вимагаючи належної поведінки, дізнатися про яку можна лише з Кама Шастри. Тварини ж, не знаючи Камасутри, не можуть поводити себе належним чином; вони не вміють і не можуть утримуватися, їхні самки загальнодоступні й використовуються тільки для безрозсудних і бездумних зносин, і тільки в певні періоди.

      Заперечення:

      Послідовники Локаяти[4], спрямовані до мирського, кажуть: «Не потрібно слідувати божественним розпорядженням,

1

 Дхарма – сукупність суспільних, сімейних, релігійних обов’язків, що визначають правила поведінки людини. Артха – придбання і правильне використання матеріальних цінностей; наука управління державою; в широкому сенсі – стратегія практичної поведінки. Кама – сфера чуттєвого й емоційного життя, збудження і задоволення почуттів; переважно – фізичний потяг і плотська любов. (Тут і далі прим. пер.)

2

 Мокша – «звільнення», поняття протиставлене Дхармі, Артхі і Камі; відмова від мирських уподобань і активного життя, досягнення вищого стану святості.

3

 Шастра – систематизована сукупність знань про світ і життя. Шастрами називаються давньоіндійські кодекси з різноманітних галузей знань.

4

Локаята – древнєіндійське матеріалістичне вчення. Ініціатором його за традицією вважають древнього мудреця Бріхаспаті, який проголосив основою буття безпочатковий (тобто безбожний) принцип «свабхава» (природи). Твори представників Локаяти не збереглися.