Історія Флоренції. Державець. Никколо Макиавелли

або ґібелінські симпатії, багато державців, серед яких були Вісконті, делла Скала, мантуанський Філіппо Ґонзаґа, володарі Каррари й Есте, об’єдналися між собою. Папа їх усіх відлучив від Церкви. Король Іоанн, злякавшись цієї спілки, повернувся до себе додому, щоб зібрати сильніше військо, і, хоч він знову прибув до Італії з численнішою армією, йому довелося зіткнутись із досить значними труднощами. Збентежений таким сильним опором, він повернувся додому на величезне невдоволення легата, залишивши свої гарнізони тільки в Реджо і в Модені та доручивши Парму Марсіліо і П’єро деї Россі, які були тоді тут вельми могутні. Коли він відбув, Болонья приєдналася до цього союзу, і всі його члени поділили між собою чотири міста, які ще були на боці Церкви: Парма дісталася делла Скалі, Реджо – Ґонзазі, Модена – роду д’Есте, Лукка – флорентійцям. Та захоплення цих міст викликало чимало збройних сутичок, які припинилися переважно завдяки посередництву Венеції. Може здатися дивним, що, розповідаючи про таку велику кількість подій, що відбувалися в Італії, ми досі не згадували про венеційців – адже їхня республіка за значенням своїм і могутністю заслуговує на те, щоб бути уславленою більше за інші італійські держави. Щоб покінчити з цією дивиною, пояснивши її причини, доведеться мені повернутися далеко назад, аби кожному стали відомі й виникнення Венеції, і обставини, що перешкоджали їй протягом тривалого часу втручатись у справи Італії.

XXIX

      Коли Аттіла, король гунів, узяв в облогу Аквілею, жителі її довго чинили йому опір, та врешті покинули місто й, хто як міг, з усім майном, яке змогли забрати, осіли на скелястих пустельних островах північного узбережжя Адріатики. Падуанці, зі свого боку, бачачи, що до них наближається пожежа війни, злякалися, що Аттіла, захопивши Аквілею, нападе й на них. Тому вони зібрали все своє найцінніше майно і відіслали його в одне місце поблизу того самого узбережжя, під назвою Ріво-Альто, куди переправили також жінок, дітей і старих, залишивши в Падуї тільки молодь – обороняти місто. У тих самих місцях осіли й жителі Монселіче та інших прилеглих пагорбів, також нажахані полчищем гунів. Коли ж Аквілею було захоплено й Аттіла спустошив Падую, Монселіче, Віченцу і Верону, падуанці й найзаможніші переселенці з інших міст лишились жити в лагунах поблизу Ріво-Альто, де до них приєдналося населення прилеглої провінції, здавна називаної Венецією, – ці люди зазнали тих самих лих. Так, через обставини, покинули вони місця щасливі й родючі і стали жити в місцевості безплідній, дикій і позбавленій будь-яких життєвих зручностей. Проте поєднання в одному місці такої кількості людей зробило його незабаром не тільки цілком придатним, а й приємним для життя. Вони завели у себе законність, порядок і були в безпеці серед лих і руїни, яких зазнала Італія, завдяки чому могутність їхня невдовзі зросла і стала широко відома. До цих перших переселенців приєднались і багато містян Ломбардії, які тікали переважно від жорстокості Клефа, короля