Вихідний формат. Олександр Есаулов

за котрого зачепився скороход на ім'я Таб. Свого часу барон-веселун буцнув по шоломі, як по футбольному м'ячі, й той залетів невідомо куди та лежав там, у невідомому «куді» доти, поки на нього не наступив Таб.

      – Знайшов! – радісно заволав він, однією рукою потираючи лоба, а іншою ляскаючи долонями по підлозі, намагаючись намацати той клятий шолом, об котрий тільки-но спіткнувся.

      – Ви всі бовдури! – ляпав язиком Асіст, і далі сиплючи лушпиння в миску. – Чого ж було не дати лад зброї віддразу після мого повернення з останньої війни? До всього мушу докладати власних рук… А коня? Коня осідлали? Де мій бойовий товариш?

      До зали вкотили коня. Це був високий жеребець, буланий, із золотавим відливом. Рот у нього був роззявлений, начебто жеребець оглушливо іржав, одна нога була трохи піднята, а задні широко розставлені. Коня скопіювали з пам'ятника якомусь королеві.

      – Механіку! – щосили загорлав Асіст.

      – Я осьдечки, ваша мосць…

      – Колеса коневі змастили? Останнього разу ліве заднє рипіло, хоч вуха затикай! Бензину повний бак залийте! Усе треба самому контролювати! Ага, й ще: глушника перевірте, десь діра, гримотить, наче дірява каструля…

      – Будь ласка, не турбуйтеся, ваша мосць… Усе перевіримо, усе зробимо!

      – Майте на увазі, за півгодини мені виступати на війну. Не буде все готове – звільню всіх. Без вихідної допомоги!

      – А як же, ваша мосць… Звичайно… Обов'язково… Ми ж завжди… – механік почав раз за разом кланятися, задкуючи до дверей. Слідом за ним заднім ходом почав здавати й жеребець, причому глушник дійсно стріляв, як із автомата, заповнюючи залу нестерпним смородом вихлопних газів.

      Барон і далі веселився, плювався лушпинням у велику емальовану миску.

* * *

      – Як він назвав тебе? – стрепенувся Великий Процесор. – Головним героєм?

      – Так, – підтвердила Наталя, – він так і сказав: звернемося до головного героя. І назвав Славка заекранським ім'ям, тобто Васлою.

      – Ага… А я це… Ну, здивувався. Звідколи я це… став за головного?

      – Он як… – замислено і протягло сказав Великий Процесор.

      – Татуню, ти щось пригадав? – з надією запитала Інформа.

      – Є таке, про що ви, шановне товариство, не знаєте. Сергію! – покликав він господаря помешкання.

      На екрані, до втіхи Інформи, з'явилося Сергієве обличчя.

      – Сергійку, в тебе Інтернет ще й досі не працює?

      – А ви звідки знаєте? – здивувався Сергійко. – Нещодавно підключився. Ось коли вам листа надіслав.

      – Знаю тому, що його відключено за моїм наказом. Протягом сьогоднішнього дня на твій комп'ютер було вчинено три вірусні напади. Якби не зусилля агента Трафіка та команди Нортона, всі твої файли було б давно знищено, а можливо, заразом і операційну систему. Хтось запекло нападав на тебе. Дуже наполегливо, але спроби були якимись несерйозними, начебто їх зорганізовували зумисне так, щоб не стільки завдати шкоди твоєму комп'ютеру, а,