Game over!. Олександр Есаулов

Читать онлайн.
Название Game over!
Автор произведения Олександр Есаулов
Жанр Детская фантастика
Серия Дитячій світ
Издательство Детская фантастика
Год выпуска 2013
isbn 978-966-03-5981-9, 978-966-03-6451-6



Скачать книгу

же займалися і його друзі.

      – Що тут за чортівня відбувається? – зненацька пролунав за їхніми спинами чийсь голос.

      Друзі обернулися. Посередині кімнати висів великий екран, із якого на них дивився якийсь дядько з бородою. Дядько був видний по пояс і зовсім чудернацько вдягнений: голова зав'язана хусткою вузлом назад, чорний шкіряний жилет з незліченною кількістю блискучих металевих кнопок і ланцюжків, які висіли в найнесподіваніших місцях. Жилет був розстебнутий на грудях, порослих густим чорним волоссям. На кінчику носа, тримаючись незрозуміло на чому, висіли сонцезахисні окуляри.

      – Ну, я чекаю відповіді!

      – А ви, власне, хто будете? – питанням на питання відповів Рикпет.

      – Я – Великий Процесор! Як ти, глюк, смієш зі мною так розмовляти?

      – Який я вам глюк? І чому ви мені «тикаєте»? Ми що, з вами разом свині пасли?

      – Що робили? – ошелешено перепитав Великий Процесор.

      – Свині пасли, – не зовсім упевнено повторив Рикпет. Він чув якось цей вираз від тата й, чесно кажучи, мав досить нечітку уяву про його значення.

      – Ні, ти явно не глюк… – розгублено сказав Великий Процесор. – То хто ж ви?

      – Ми всі заекранники. Гірея затягла нас до гри, щоб ми грали на її боці. Але ми не глюки, ми живі люди. І хочемо додому, а для цього треба знати заклинання. Ось.

      – Живі люди? У Заекранні?! Чипсете!!!

      Дід повернувся, і заекранники встигли прочитати на його спині зроблений блискучими заклепками напис: «Я тут головний». Напис був виконаний у формі ока, де зіницею служив займенник «Я».

      – До Гіреї! Негайно!

      І екран згас. Заекранники так і не зрозуміли, хто такий Чипсет і що йому доручив Великий Процесор.

      Рівномірні удари у двері раптом припинилися і за дверима почулося густе, низьке ревіння.

      – Волохатий дракон! – першим здогадався Кадим. Одним могутнім ударом дракон висадив двері, розметавши по кімнаті ретельно складену й, як вважали заекранники, цілком надійну барикаду.

      – Ну, ось і геймовер… – згаслим голосом сказав Васла.

      – Фігушки! – пробурмотіла Шаната, приклавши щоку до приклада. Клацнув самотній постріл, і в правому вусі дракона з'явилася друга дірочка. Програма зависла. Як і вперше, дракон, перелякано нявкаючи, спробував сховатися. Він стрибнув під стіл чарівниці, який, звичайно, розлетівся на шматки. Довгий хвіст зметнувся в повітрі й кінчик, який закінчувався невеликою пікою з кістки, зігнувся в бік екранів.

      – А-а-а!!! – закричав Рикпет, злякавшись, що дракон розіб'є монітори й повернення друзів у їхній світ стане неможливим. Кістяна піка стрімко наближалася до стіни з моніторів. Але вона не розбила екран, вона поринула в нього!

      – Геймовер! Геймовер! – закричав Кадим. – Заклинання! Це заклинання!

      Усі кинулися до своїх екранів. Програма швидко перезавантажувалася, і залишилися лічені секунди до перетворення переляканого кота на смертельно небезпечного нещадного волохатого дракона.

      – Шано, я знайду тебе в Києві!

      – Шукай на Подолі! Сотий