Сини змієногої богині. Валентин Чемерис

Читать онлайн.
Название Сини змієногої богині
Автор произведения Валентин Чемерис
Жанр Историческая литература
Серия Історія України в романах
Издательство Историческая литература
Год выпуска 2015
isbn 978-966-03-7050-0



Скачать книгу

яка потрапила в смертельне кільце, якого їй уже не розірвати. Відбігав олень своє у степах, відлітав навперегінки з вітрами!

      Вже перед мордою оленя розвертаються кільця спружиненого тіла і з тих кілець виростає величезна змія з широко відкритою пащекою та висунутим жалом – вона вже гіпнотизує жертву.

      А збоку, невідь-де і взявшись, на оленя накинувся лев. Передніми лапами він обхопив шию жертви, впився їй в груди… Він уже їх терзає…

      А позаду на оленя – мало йому змія та лева! – налетів ще й степовий орел. Голова його напружено витягнута, міцний дзьоб хижо потягнувся до гарячої плоті приреченого – ось-ось він почне її терзати!

      Все на фризі сплелося в смертельний клубок! Годі розділити нападників і жертву – не врятуватися оленю! Він ще живий, але вже мертвий. Мить тому вільний, він уже в пастці, з якої немає виходу, і три вороги – лев, змій та орел ось-ось почнуть рвати його тіло.

      Майстер лишився задоволений своєю роботою, замовник теж буде задоволеним і не поскупіє на плату. Адже то він на сагайдакові розправляється з ворогами так, як лев, змій і орел з оленем…

      …Там, внизу, була Скіфія. Таємнича і загадкова. Могутня і грізна. Вільна і непереможна. Але та Скіфія, яка вже, як і олень, була приреченою…

      Р. S. Англійський поет Джон Мільтон (1608–1674) в юності, будучи студентом Кембриджського університету, якось писав другу:

      «Ти питаєш, про що я розмірковую? З допомогою небес про безсмертну славу. Але що ж я роблю? Я відрощую крила і готуюсь злетіти…»

      Скіфи – дозволено буде таке зіставлення (хоча це просто згадка при нагоді) – теж відрощували собі крила, готуючись здійнятися в небо й злетіти над степом, над історією, над вічністю, але…

      Чи могутні крила так і не встигли собі виростити (навіть за Атея, коли була чи не остання – богами й долею – надана можливість злетіти), чи небеса не зуміли покорити…

      Були вже крилатими, але так і не зуміли злетіти… (Через віки та віки писатиме українська Поетеса: «Орлині крила чуєм за плечима, / Самі ж кайданами прикуті до землі…»)

      Чи судьба, чи фатум, чи така їм випала доля – хто тепер достеменно скаже?

      Та й для чого.

      Все вже звершилося, відшуміло-відгуло, відклекотіло… А колись…

      А море здавалося злим,

      Котило хвилю високу.

      А греки вино везли

      У Скіфію карооку,

      І світ був не світ, а огром,

      І ранок ще снами снідав.

      І що там, за тим бугром, —

      Ніхто на землі ще не відав…

Б. Мозолевський

      Імператор Діоклетіан та чернець Діонісій – житія і долі

      І бувальщина про те, як започаткувалася наша ера

      Ера (лат. aere) – окреме число, вихідна цифра. В історії початок літочислення, пов’язаний з якоюсь історією або легендарною подією (напр., перший рік правління царів, імператорів…).[1] Початком християнської, або нової ери, вважається день народження міфічного Ісуса Христа.

УРЕ. Т. 4. С. 45

      Року



<p>1</p>

У геології – підрозділ геохронологічної шкали, що відповідає часові утворення гірських порід, з яких складається група. В історії Землі виділяють п’ять ер: архейську, протерозойську, палеозойську, мезозойську та кайнозойську.