Фрау Мюллер не налаштована платити більше. Наталка Сняданко

шо ти, доню, мені тепер так добре.

      Я питаю:

      – А де ж тато? Я так давно його не бачила.

      – То того, що він далеко, – каже мама.

      – Покличте його, мамо, – прошу я.

      Вона кличе:

      – Гріша! Гріша!

      І звідкись дуже здалеку голос. Я кажу:

      – Тату. Тату.

      А сама плачу-плачу.

      – Тату, – кажу. – Я вас так давно не бачила.

      – То того, що я дуже далеко, – каже тато.

      І зник. А мама каже:

      – Веди мене до моїх внуків, я хочу з ними попрощатися.

      І ми пішли до дітей. Вони на двоповерховому ліжку спали. Старший, як вона його погладила по щоці, тільки скривився, а молодший прокинувся. Я йому кажу:

      – Тут бабуся, тільки ти не можеш її бачити, можу тільки я. Обійми її. Ось так, – і показую йому.

      Мама каже до малого:

      – Ти пам’ятаєш, як я тобі кашку варила, картопельку в мундирах?

      Він обіймає її, і мама зникає.

      Я вранці встала, пішла собі канапки робити, каву, збираюся. Тут встає син мій старший і каже:

      – Знаєш, мамо, мені бабуся снилася нині вночі. Так, що вона біля мого ліжка стоїть. І як жива.

      Ну, думаю, точно правда. А то я все переживала, шо то мені уві сні привиділося. Ну й поїхала. – Галинка залпом випила рештки коньяку. – Їду поїздом до Чернівців. Сама у вагоні. Лягла спати ввечері. А вранці прокидаюся – мужчина якийсь біля мене сидить. Розговорилися. Він сам теж із Тернополя. Вже кілька років у Греції. Працює. Вдома лишив сім’ю і дітей – і хотів би забрати їх до себе, але дітям же до школи, тож і лишив, щоб в Україні вчилися. Хто ж тоді знав, що назавжди виїжджає.

      – Дівчино, принесіть ще кави, – звернулася Галинка до офіціантки. У її очах тепер було більше блиску, можливо, тому, що вона підходила до найважливішого у своїй розповіді, а може, просто від кави з коньяком.

      Степаном його звали. Він мені телефон свій дав, казав дзвонити, якщо будуть якісь проблеми. Ну й попрощалися.

      Я приїхала до тої своєї знайомої. Пробувала шукати роботу, але нічого не знайшла. Тоді вона мені вирішила помогти. Відвела в якусь агентуру, яка роботу шукає. Я заплатила сто п’ятдесят доларів – і відправили мене кудись. Їду, їду, цілий день їхала. Потім нарешті добралася, приходжу, а там сім’я придурків – батьки і двоє дітей. Я до телефону, дзвоню, кажу:

      – Шо ж ви мене не попередили, шо то придурки.

      А вони відповідають:

      – А ми звідки знали?

      Я кажу:

      – Як то ви не знаєте, куди відправляєте людей, а якщо якісь маніяки? Завтра приїду, щоб віддали мені гроші.

      І давай назад добиратися. А вже глупа ніч, ніде ні автобуса, нічого. Нарешті зупинився якийсь таксист, я йому на мигах показую, що і як, він мене довіз. Бувають і такі добрі люди.

      Приїхала я назад до своєї товаришки, серед ночі, вона аж перелякалася.

      На ранок пішла забирати гроші. Ну, але ясно, шо мені нічого не віддали.

      А через якийсь час товаришка моя каже: є дві роботи. Ідемо, подивимося.

      Прийшли на одне місце. А там три такі злі грекині