Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев

оскільки виступають проти голосування жінок навіть на окремих виборчих дільницях. Без участі хареді майже не було сенсу проводити вибори, адже вони представляли найсуттєвішу силу в місті. Бен-Ґуріон критикував і висміював їх своїми добірними виразами; називав їх «неграми», так само, як і раніше в одній зі своїх перших опублікованих статей, років десять тому. Тепер він також стверджував, що то були «руйнівні та гнилі» сили. Він зайняв жорстку позицію: оскільки хареді вважали це принциповим питанням, Бен-Ґуріон наполягав, що їм не можна дозволити перемогти. Якби їм дали зелене світло, «вони поховали б усі сфери нашого життя за допомогою всіляких таємничих релігійних законів».[470]

      Попри це, він не залічував себе до тих, хто боровся за права жінок. Бен-Ґуріон зазначив, що жінки не голосують у багатьох країнах. За його словами, Єрусалиму не потрібно було бути лідером у цьому питанні. Зрештою, він погодився на домовленість – жінки могли голосувати і бути обраними до Асамблеї, але в районах хареді чоловіки мають голосувати двічі: перший раз за себе, а другий – за своїх дружин.[471] Уперше Бен-Ґуріон уклав таку угоду з хареді. Домовленість була несумісною з принципом гендерної рівності, який проголосила його партія, але вони з друзями вважали, що сіоністська справа вимагає якомога ширшої участі у виборах усієї єврейської спільноти Палестини, щоб вони виявили національну єдність перед арабами та англійцями. Водночас жінок, які вимагали рівних прав для своєї статі, просили знову і знову йти на компроміс або хоча б відкладати свої права до кращих часів, бо все це в інтересах країни.[472]

      Явка виборців була високою. «Ахдут га-Авода» став найбільшою силою в Асамблеї, але не здобув більшості – отримав всього 70 із 314 місць. У Бен-Ґуріона були всі підстави пишатися собою: він отримав найбільшу кількість голосів серед кандидатів у своїй партії, навіть більше, ніж Берл Кацнельсон. Проте його звільнили з армії.[473]

«Також пролити кров»

      У червні 1920 року Бен-Ґуріон знову запакував свою валізу і вирушив до Лондона. Цього разу Паула поїхала з ним; у серпні там народився їхній син Амос. Вони були у від’їзді майже рік. Основною метою поїздки був збір грошей для «Ахдут га-Авода». «Га-Шомер» був розформований, а захист єврейської спільноти був переданий до рук нового органу – «Хагани» (Оборони), яку спонсорували «Ахдут га-Авода» та «Гістадрут»; іншими словами, вона значною мірою перебувала під контролем Бен-Ґуріона.[474]

      Він прибув до Лондона в бойовому дусі – незабаром після приїзду трапився скандал через його заяву на сіоністському з’їзді, що «більшість мошав, у їх сучасному вигляді, належать арабам». Тут він мав на увазі, що вони не беруть на роботу єврейських робітників. Селяни з мошав також мали на з’їзді представника, який кричав їдишем, що єврейські трудящі нічого не варті. У залі здійнявся «жахливий галас». Робітничі делегати обізвали представника фермерів «брудним» і навіть «зрадником».

470

Текст звернення Бен-Ґуріона до Тимчасового Виконавчого комітету від 23 червня 1919 року, Hadashot Miha’aretz, July 4, 1919; Ben-Gurion 1919.

471

Doar Hayom, April 28, 1920.

472

Y.K., «Aleinu Levater Hapa’am», Doar Hayom, April 20, 1920.

473

Yemima Rosenthal 1979, p. 43; Teveth 1980, p. 59.

474

Dinur 1954–1964, 1, 2, p. 665; лист Бен-Ґуріона до «По’алей Ціон» з Нью-Йорка від 19 жовтня 1919 року, наведений у Erez 1972, p. 8.