Рілла з Інглсайду. Люси Мод Монтгомери

які витончено тремтіли серцеподібними листочками, а з вікон кімнат, де дівчата готувалися до танців, долинав сміх. Світ занурився в гармонію звуків і кольорів. Волтер думав про все це, про те, якою радістю вони його наповнювали. «У будь-якому випадку, вони не припускають, що я можу піти на фронт, – думав він. – Як казав Джем, всьому винен тиф».

      Рілла сперлася на вікно, одягнена до танців. Жовтий братчик зіслизнув з її волосся на підвіконня, наче золота зіронька. Вона марно намагалася зловити квітку, але зрештою братчиків було достатньо. Панна Олівер сплела віночок з братчиків, щоб уквітчати голову своєї улюблениці.

      – Як гарно й спокійно… правда ж прекрасно? У нас буде ідеальний вечір. Прислухайтесь-но, панно Олівер, я добре чую старі дзвони з Веселкової Долини. Вони там висять уже майже десять років.

      – Ця музика вітру завжди нагадує мені небесну мелодію, яку Адам і Єва чули в «Раю» Мільтона[7], – відповіла панна Олівер.

      – Ми так веселилися у Веселковій Долині в дитинстві, – мрійливо промовила Рілла.

      Ніхто уже не бавився у Веселковій Долині. Влітку ввечері там було дуже тихо. Волтер полюбляв ходити туди читати. Джем і Фейт часто там зустрічалися, Джеррі й Нан завжди ходили туди, аби вести безперервні голосні суперечки й дискутувати на важливі теми, що, здавалося, було їхньою улюбленою розвагою. А Рілла уподобала маленьку заліснену лощину, де вона полюбляла сидіти й мріяти.

      – Я мушу побігти до кухні, перш ніж піти, показатися Сьюзан. Вона ж мені інакше не пробачить.

      Рілла, освітлюючи все довкруж своєю красою, полетіла до затіненої кухні Інглсайду, де Сьюзан звично латала шкарпетки. Рілла була вбрана в зелену сукню з маленькими рожевими віночками ромашок, шовкові панчохи та срібні туфельки. На її волоссі та кремовій шийці красувалися золотаві братчики. Вона була такою симпатичною, юною, яскравою, що навіть кузина Софія Кроуфорд була змушена нею захоплюватися – а небагато було земних речей, якими захоплювалася кузина Софія Кроуфорд. Кузина Софія й Сьюзан помирилися чи то ігнорували стару ворожнечу відтоді, відколи кузина Софія переїхала жити до Глена, а відтак вона завжди приходила до них у гості ввечері. Сьюзан не висловлювала свого захоплення від цих візитів, адже кузина не була веселою співрозмовницею.

      – Деякі відвідини називають гостинами, а деякі – візитами, пані лікарко, люба, – якось мовила Сьюзан, тож можна здогадатися, що кузина Софія належала до другого випадку.

      У кузини Софії було видовжене, бліде обличчя, вкрите зморшками, довгий тонкий ніс, широкі тонкі вуста й дуже довгі бліді руки, зазвичай смиренно складені на чорному подолі. Усе в ній здавалося довгим, тонким і блідим. Вона похмуро глянула на Ріллу Блайт і сумно промовила:

      – А це все волосся – воно твоє?

      – Звичайно, – обурено заявила Рілла.

      – Ох, ну добре! – зітхнула кузина Софія. – Для тебе краще, якби то було не твоє волосся! Така кількість волосся забирає в тебе силу. То дзвіночок туберкульозу, як я чула, але сподіваюся,

7

Мається на увазі поема «Утрачений рай» Дж. Мільтона (прим. пер.).