Іван Мазепа – людина, політик, легенда. Денис Журавльов

мабуть, позначився на кар’єрі Степана-Адама і міг стати причиною того, що 1648 року він, схоже, приєднався до війська Богдана Хмельницького, як і багато інших дрібних українських православних шляхтичів. У цьому була своя логіка – українська шляхта, незадоволена магнатським засиллям, шукала кращого місця під сонцем, зокрема підтримавши козацькі виступи. Документ 1654 року згадує про Степана-Адама Мазепу як про білоцерківського козацького отамана. Саме тоді Степан-Адам зближується з майбутнім гетьманом Іваном Виговським, беручи участь у переговорах, що їх вів Виговський (на той час ще генеральний писар Богдана Хмельницького) з відомим російським дипломатом В. Бутурліним. Після смерті Хмельницького Степан-Адам Мазепа підтримуватиме Виговського і його спробу створити Велике князівство Руське в складі триєдиної Речі Посполитої, виконуватиме різноманітні доручення гетьмана. Так само непогані стосунки були в Степана-Адама Мазепи і з наступником Виговського на Правобережжі – гетьманом пропольської орієнтації, схильним до політичних авантюр, Павлом Тетерею. В останні роки свого життя Степан-Адам їздив на сейм до Варшави, здобув грамоти на володіння селом Будищі (Богуславське староство) та селом Триліси (поблизу Білої Церкви). Оcтаннє відоме в історії України тим, що саме в цьому селі наприкінці грудня 1825 року декабристи – члени Південного товариства підняли повстання Чернігівського полку. Помер батько майбутнього гетьмана Мазепи наприкінці 1665 року.

      Марина Мазепина.

      Плащаниця «Христос у труні»

      Не менш цікавою постаттю була і мати Івана Степановича – Марина Мокієвська, представниця українського православного шляхетського роду Мокієвських, що теж підтримав свого часу Богдана Хмельницького. Батько Марини (дід гетьмана Мазепи), схоже, загинув у бою під Чортковом, а брат – у знаменитому «Дрижипільському бою» під містечком Охматовим узимку 1655 року. Ця битва відбулася в жахливі морози, і лише мужність козацьких полків Хмельницького врятувала об’єднану українсько-російську армію від поразки. Сам гетьман Мазепа добре знав героїчну історію своїх родичів з материного боку і нерідко згадував про них у приватних бесідах (зокрема про долю діда та дядька він говорив у 1697 році з російським послом).

      Марина Мокієвська-Мазепина прожила довге і непросте життя, народила й виховала двох дітей – сина Івана та доньку Олександру, а після смерті чоловіка вступила до знаменитого Луцького Хрестовоздвиженського братства, присвятивши себе церковним та громадським справам. Згодом вона стала черницею та ігуменею одразу двох відомих жіночих монастирів – Києво-Печерського Вознесенського (1686–1707) та Глухівського (1688–1707). Але, навіть ставши ігуменею, Марина Мазепина (в чернецтві Марія-Магдалина) не залишила важливих справ і в 1688 та 1702 роках їздила до Москви, добиваючись жалуваних грамот від Московського патріарха. Вона продовжувала і словом, і ділом підтримувати своїх уже дорослих дітей – зокрема, допомагала синові-гетьманові розв’язати справу з доносами на нього, виступала доброю порадницею для доньки, нещасливої в особистому