Іван Мазепа – людина, політик, легенда. Денис Журавльов

«Сюди, Отамани!

      Ідім Матки ратовати,

      Не даймо єй погибати!»

      Другий Ляхам за грош служить,

      По Вкраїні і той тужить:

      «Мати моя старенькая!

      Чом ти вельми слабенькая?

      Розно тебе розшарпали,

      Гди аж по Дніпр Туркам дали.

      Все то фортель, щоб слабіла

      І аж вкінець сил не міла!»

      Третій Москві юж голдує

      І єй вірно услугує.

      Той на Матку нарікає

      І недолю проклинає:

      «Ліпше було не родити,

      Ніжли в таких бідах жити!»

      Од всіх сторон ворогують,

      Огнем-мечем руїнують,

      Од всіх не маш зичливости,

      Ані слушної учтивости:

      Мужиками називають,

      А подданством дорікають.

      «Чом ти братов не учила,

      Чом од себе їх пустила?

      Ліпше було пробувати

      Вкупі лихо одбувати!»

      Я сам, бідний, не здолаю,

      Хіба тільки заволаю:

      «Ей, Панове Єнерали,

      Чому ж єсьте так оспалі!

      І ви, Панство Полковники,

      Без жадної політики,

      Озмітеся всі за руки,

      Не допустіть горкой муки

      Матці своїй больш терпіти!

      Нуте врагов, нуте бити!

      Самопали набивайте,

      Острих шабель добувайте,

      А за віру хоч умріте

      І вольностей бороніте!

      Нехай вічна буде слава,

      Же през шаблі маєм права!»

      Чи винна в тому «одвічна українська ментальність» (на яку вже звикли списувати наслідки своїх недолугих дій пройдисвіти й крутії всіх мастей в українському політикумі минулого й сьогодення), чи щось інше, але слова Івана Степановича Мазепи звучать на диво актуально й сьогодні – як і триста років тому. Мазепа вбачав основну біду українського суспільства у розбраті, недостатній внутрішньонаціональній солідарності. Наслідком цього було виникнення так званих орієнтацій доби Руїни – турецько-татарської, польської, московської. Докладніше про політику та геополітику ми поговоримо в наступному розділі, а тут варто зауважити одне: ослаблена зсередини Україна не мала і не має жодних шансів стати суб’єктом, геополітичним «гравцем», і будь-які зовнішньополітичні контакти, «інтеграція» чи «братерська любов» не зарадять цьому, а лише погіршать ситуацію, адже в об’єкта не питають про його інтереси. Саме тому так швидко була пошматована козацька Україна між «радими допомогти» «союзниками» і «захисниками».

      «Доношеніе Кочубея Государю по статьямъ»

      Як видно з тексту «Думи», Іван Мазепа вважав будь-яку «орієнтацію» потенційно згубною для української справи. Консолідація власних сил плюс те, що Лев Гумільов називав пасіонарністю – так перекладається сучасною мовою рецепт порятунку, висловлений у завершальних рядках «Думи». На жаль, цього забракло українцям XVIII століття, бракує й сьогодні.

      Єжі Гофман

      Ще кілька слів про окремі фрагменти. Уважного читача, можливо, здивує згадка в негативному контексті про Жовті Води («не маш любви, не маш згоди од Жовтої взявши Води…»). Справа