Земля (збірник). Ольга Кобилянська

значних військових героїв з того походу й зачиняв тим уста слухачам, котрі важилися часом висловити чудні сумніви щодо його пригод.

      Спомини про його при війську перебуте життя зміняли його цілковито, і здавалося, він бачив усю велич, усю красу і знеслість[56] того часу аж тепер, і се поривало його. Він пристроював кождий і найдрібніший епізод фантастично, говорив, мов поет, і брехав, віруючи свято в те, що говорив. При тім поривав в руки, що йому попалося: рискаль, граблі або й мітлу – все одно, оскільки воно походило на оружжя – і, оповідаючи свої неможливі пригоди, вимахував тим на всі боки слухачам перед носом. В таких хвилях бував такий поважний, що слухачі, сміючись на ціле горло, ставали в слідуючих хвилях зовсім поважні й самі попадали в захват його одушевления. Вліті, коли ходив кругом лісу на візитацію[57], вішав перед себе на груди коновку до поливання огородовини і бубнів на ній, як у бубен, так що брязкіт розходився по цілім лісі, і він тішився тим, мов дитина.

      Був жонатий і мав одну доньку й двох синів. З тих один був злодій і при одній крадіжі коней утопився, а другий, ідіот із уродження, сидів при батькові дома. Доньку любив найбільше, гордився нею і, мабуть, з гордості раяв кожному хлопцеві брати її за жінку, а кожному ґазді за ґаздиню.

      – Не гадайте, – мовив, – що вона вдалася в мою жінку! Вона вдалася в мене, і хто її візьме за жінку, буде мені вічно дякувати! Чи, може, я лихий господар? Я маю всього подостатком.

      І справді, в його городці було «всьо». Він мав найшляхетніші овочі, мав малини, суниці, великі ягоди й інші овочі, що водяться по ліпших садах. Мав грядку паприки[58], якої, як хвалився, навіть сам двірник не мав у своїм городі. Був замолоду в огородника одного боярина в Молдаві помічником і навчився плекати садовину. В своїм городі мав і малий ставок із рибою. Все, що в тім городі росло, носило ім'я «Kaiser»[59] і мало означати тим своє високе і шляхетне походження. «Kaiser-яблука, Kaiser-грушки, Kaiser-паприка», – лепетів, неначе рекомендуючи їх глядачам. Коло хати мав бурдей, як Івоніка в полі, лише багато менший. Там пересиджував із замилуванням уліті, а взимі переховував бджоли. Був забобонний, але не в такій мірі, як Івоніка. Коли спинився коло вуліїв, командував, голосно викрикуючи, мов між жовнірами, і жив у пересвідченні, що вони розуміли і слухали його.

      Найурочистіша хвилина була однак для нього тоді, як витягав свій військовий абшит[60] і показував його своїм гостям. І він не опускав ніколи такої нагоди, коли міг похвалитися тим документом. Показував його кождому чужому чоловікові, що вступив припадково або умисне в його хату. Тоді говорив звичайно:

      – Прошу покірно ще пождати! Я ще щось покажу!

      Виймав із барвного пуделка[61] цикорії великий, вже аж потемнілий з самого складання і розвивання аркуш і, розкладаючи

56

Знеслість – гордість, пишність.

57

Ходити на візитацію —робити обхід.

58

Паприка – перець.

59

Імператор (нім.).

60

Абшит – звільнення з війська. (Прим. О. Кобилянської.)

61

Пуделко – коробка.