Події, що змінили Україну. Владислав Карнацевич

над «великоросійською».

      Звичайно, «вільнодумний дух», що панував у стінах Києво-Могилянської академії, немало дратував російський уряд. І мабуть це стало однією з головних причин того, що в 1817 році розпорядженням Священного синоду академія була закрита. Через два роки учбовий заклад був відкритий у новій якості – вже як Київська духовна академія. На перший погляд, різниця невелика, змінилася лише назва і все. Але насправді зміни були набагато серйозніші. Адже, крім гуманітарних наук, у Києво-Могилянській академії особлива увага приділялася наукам природним. У середині XVIII століття були відкриті класи «чистої математики», де студенти вивчали алгебру і геометрію, а також класи «змішаної математики», в яких читалися курси архітектури, оптики, гідравліки, тригонометрії, астрономії й основ воєнної справи. У 1802 році з'явився клас медицини з вивченням анатомії, хірургії, фізіології, причому не тільки в теорії, але і на практиці. Розвивалися в академії природознавчі науки – біологія, зоологія, мінералогія та інші. У системі ж навчання, введеній у Київській духовній академії, місця для природних наук практично не було.

      Але все таки краще хоч щось, ніж зовсім нічого, – у 1918 році Київська духовна семінарія була закрита. У приміщеннях академії розмістили штаб Дніпровської воєнної флотилії, а також сховища філії Центральної наукової бібліотеки АН України.

      Навіть після проголошення незалежності України не багато хто вірив, що Києво-Могилянська академія може бути відроджена. Але поки песимісти роздумують «бути чи не бути?», оптимісти беруться за справу. 19 вересня 1991 року було опубліковано розпорядження голови Верховної Ради України Л. Кравчука «Про відродження Києво-Могилянської академії». 24 серпня 1992 року відбулося офіційне відкриття університету «Києво-Могилянська академія» (УKMА). 19 травня 1994 року УKMA отримала статус Національного університету «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА).

      «Ординація Війська Запорізького»

      Найактивніша і часто визначаюча результат битв участь у боротьбі проти турецької агресії давала надію козацькій старшині на те, що уряд Речі Посполитої нарешті піде назустріч українському народу і вирішить хоч би найнасущніші і невідкладні проблеми. Але «мавр зробив свою справу, мавр може йти» – король Сигізмунд III, якщо називати речі своїми іменами, просто обдурив козаків.

      До осені 1625 року ситуація у взаєминах польської влади і українських козаків загострилася настільки, що переросла у відкрите озброєне протистояння. «Наводити лад» в Україні рушило коронне військо на чолі з гетьманом Станіславом Конецпольським. Сили поляків були значними – 25–30 тисяч чоловік, у розпорядженні ж козацького гетьмана Марка Жмайла було не більше 20 тисяч. Козаки розраховували на допомогу кримського хана Шагін-Гірея, проте татари так і не прийшли. Стратегічна ініціатива була в руках Конецпольського, йому вдалося завдати декілька істотних ударів по козацькому війську. Втім, вирішальної переваги поляки, що