Старший боярин (збірник). Тодось Осьмачка

ґанком, яким входять в кухню, вона відсунула ногами, взутими в козлові чоботи, відро під тин. Ним, видно, дід давав свиням пійло з дерті та й поставив, де прийшлося. Та так відсунула, що аж горобці перелякані захурчали з тину кудись між вишні. А потім, увійшовши в сіни, постукала в двері. І коли зсередини хтось крикнув «заходьте», ввійшла і побачила наймичку, яка сиділа коло підпіччя, тримаючи між ногами макітру[8], й заминала макогоном[9] сало.

      – Чи панночка дома? – спиталася тітка Горпина.

      – Дома… Тільки що, мабуть, сплять, – відповіла наймичка, – бо вони з неділі виходять заміж, то вже щодня мають досить мороки, аби натомитися. Та сідайте на ослін, поки замну і довідаюся, чи встали.

      – Якої ж це такої мороки вони мають? – спиталася знов тітка Горпина, сідаючи на ослін.

      – Та ось, учора цілий день викладали всякі свої убрання та приміряли до себе, то знов скидали і прикрашалися у всякі золоті та срібні цяцьки. Та все прибігали до мене й питалися: чи гарне і чи все оте добро їм до лиця. Але останній раз плигнули до мене в ліжко під ковдру і давай мене штовхати у бік кулаками та питатися, чи я знаю, як то воно замужем, і чи може дівчина враз умерти від отієї несподіванки, що кождий хлопець преться з нею туди, куди й не треба, неначе дурний.

      – Ти таке накидаєш своїй панні, яке ніколи не буває жодній дівчині до шмиги.[10]

      – Я не раз чула від самого батюшки, що все, що правда, то не гріх. А втім, якби це друга жінка, а не ви, я не розказувала б цього ніколи.

      – А чим же це я у тебе заробила такої ласки?

      – Та чим? Тим, що панна Варка убігли до мене серед ночі і стали розпитуватися, а який у вас небіж, чи гарний, чи високий, чи чорнявий, і чи дуже швидко бігає, і чи може подужати діда Гарбуза. Та як зареготять, та як ухоплять мене в обійми та й давай мене цілувати як навіжені. А я й питаюся: що це таке з вами? Чи не понюхали часом смаленого хвоста в кнура? А вони кажуть: «Гірше. Я хочу добре навчитися цілуватися, щоб молодий мій не вигнав від себе на другий день по шлюбі».

      – І чого б то вони так розпитувалися? Хіба вони не бачили ніколи Гордія, чи що?

      – Та панночки ж не було у нас підряд хто його знає й скільки років. Вони ж училися в Полтаві. А літом жили в Сердегівці[11]. І, Боже, як мені їх шкода було вчора, бо після реготів та дурощів вони почали так гірко плакати, неначе на похороні рідної матері. Та все питалися крізь хлипи та плачі: «Скажи мені, моя голубко, що таке щастя? Може, воно це є удача, а нещастя – то помилка?» І що я могла їм говорити, коли мені здається, що якби я у такому ходила та таке пила та їла, як вони, то була б щаслива. І через те я тільки дихала та мовчала і нарешті доміркувалася сказати: «Підіть до баби Гамарнички, нехай поворожить». І панночка далі й не витримали коло мене бути. Схопилися і, обтрусюючися, крикнули: «Господи, яка ж ти страшна дурепа! Просто хоч і не кажи нічого». І після цього знов нагнулися до мене й зашептали боляче-боляче: «А все-таки я одружуся з Харлампієм Пронем. І скажу, аби він покликав у старші

8

Макітра – конусоподібний посуд, виготовлений із випаленої глини, для сходження тіста або для перетирання маку макогоном чи подрібнення інших харчових продуктів.

9

Макогін – дерев'яний стрижень із потовщеним і заокругленим кінцем, яким розтирають у макітрі мак, пшоно, сіль.

10

«Ти таке накидаєш своїй панні, яке ніколи не буває жадній дівчині до шмиги…» – не до вподоби, не підходить (фраз.).

11

Сердегівка – село у Шполянському районі Черкаської області.