Фундаментальні концепції психоаналізу. Абрахам Брилл

хотів, коли він повернеться, натовкти йому пику: бідна дівчина була страшенно засмучена. Їй говорили, що вона має викинути хлопця зі своєї голови й більше про нього не думати, й вона хотіла цього, однак виявилося, що говорити про це набагато легше, ніж зробити. Дівчина переконувала себе, що він її любить, інакше не писав би й не проводив із нею свої відпустки. Вона була його єдиною повірницею. Ця дівчина не усвідомлювала, що цей чоловік був таким відсталим у своєму любовному житті, що просто не міг освідчитися. Жінка переживала психічний конфлікт, адже, з одного боку, хотіла його кинути, а з другого – не буде помилкою, якщо ми скажемо, що вона його справді любила. Це був серйозний, стриманий, вихований чоловік із дуже доброї родини, якого навряд хтось назвав би легковажним. «Він точно не крутій, бо ніколи так не поводився, – подумки говорила вона собі. – Але чому ж він тоді не освідчився?» Я хотів би, щоб ви зауважили емоційний елемент, який є в усіх цих випадках. Хай там як, але поволі вона переконала себе в тому, що він її не любить, і що нема чого з ним шукати. З часом навіть була готова припинити їхнє листування, але, коли їй не стало сил це зробити, поступово виникли болі в руці.

      Щойно ми вийшли за межі поверхових аспектів цього випадку, відразу переконалися, що всі вони ведуть до засадничих обставин у минулому. Ми виявили, що пацієнтка страждає від минулого, а біль у її руці – це лише згадка про минуле. Можна навіть сказати, що це монумент на честь її психічного конфлікту. Інакше кажучи, коли вона емоційно сперечалася сама з собою, з’ясовуючи, любить він її чи ні, коли вона витиснула всі думки про нього й переконала себе, що його не любила – її почуття, її емоції конвертувалися в цей біль. Її рука стала тією рукою, яку він тримав увечері напередодні від’їзду. Вона ніби говорила собі: «Але як же ті почуття, що я мала, коли він тримав мене за руку?», бо ж тоді в неї була надія, що він таки промовить очікувані слова. Аналіз показав, що саме ті почуття, які вона прагнула утримати в пам’яті, перетворилися на біль. Це символічна форма вираження того, що не мало жодного іншого способу датися взнаки. Не маючи можливості говорити про свого молодого чоловіка, завдячуючи болю в руці, їй вдалося зберегти цей епізод. У певному сенсі це був хворобливий виграш (morbid gain). Адже тепер вона могла говорити й скаржитися на свій біль, і це теж була певна форма вираження, але фундаментальна й глибша фаза її становища була затоплена (supmerged), а вона про неї нічого не знала. Тут ми бачимо конверсію минулих емоцій у щось фізичне[1]. Коли пацієнтка усвідомила цей глибший аспект свого становища, а ми підняли на поверхню її минулий болісний досвід, вона вилікувалася.

      Після тривалого й ретельного спостереження та вивчення таких випадків Фройд і Броєр висловили ідею про те, що, по-перше, психічна енергія може конвертуватися у фізичні маніфестації, а, по-друге, лікування відбувається завдяки підняттю затопленого болісного досвіду на поверхню свідомості, в такий спосіб вивільняючи придушені (strangulated) емоції.

1

Ця конверсія психічних елементів у фізичні відбувається в певний визначений спосіб. Ця конкретна пацієнтка мала ремінісценцію пов’язану з її рукою, отже, й конверсія виникла також у руці. Утім, вона могла б з’явитися й у носі, волоссі або іншому органі чи тілесній функції. Важко навіть уявити, як багато скарг доводиться чути від пацієнтів цього типу.