Книга Джунглів (збірник). Редьярд Кіплінг

день Мауглі просидів у печері. Він сидів біля горщика з жаром і тицяв досередини сухе галуззя, щоб побачити, що з того вийде. Врешті-решт він знайшов потрібну гілку, і ввечері, коли Табакі підбіг до печери і дуже грубо гавкнув, що Мауглі треба йти на Скелю Ради, він засміявся так знущально, що Табакі втік. І тоді Мауглі, так само сміючись, рушив до Скелі Ради.

      Акела, вовк-одинак, лежав біля свого виступу на знак того, що місце ватажка тепер вільне, а Шер-Хан зі своїми підгавкувачами походжав туди-сюди, і вигляд у нього був дуже вдоволений. Багіра лягла поруч із Мауглі, а він тримав між колін горщик із жаром. Коли всі зібралися, Шер-Хан виступив наперед. Він ніколи б не посмів так зробити, якби Акела був при силі.

      – Він не має права! – прошепотіла Багіра. – Не бійся і скажи. Цей сучий син злякається.

      Мауглі звівся на ноги.

      – Вільний Народе! – вигукнув він. – Хіба Шер-Хан – ватажок Зграї? Хіба тигр може бути нашим ватажком?

      – Місце ватажка ще вільне, а мене попрохали виступити… – почав було Шер-Хан.

      – Хто тебе прохав? – вигукнув Мауглі. – Хіба ми шакали, щоб плазувати перед людожером? Зграя обере ватажка сама, а зайди тут ні до чого!

      Зчинився галас. «Мовчи, людський покидьку!» «Ні, хай говорить! Він шанує наш Закон!» Зрештою старі вовки загарчали: «Хай говорить Мертвий Вовк!»

      Коли ватажок Зграї схибить на полюванні, його називають Мертвим Вовком аж до смерті, яка після цього вже не забариться.

      Акела поволі звів сиву голову:

      – Вільний Народе і ви, шакали Шер-Хана! Я дванадцять років водив вас на лови, і за ці роки жоден з вас не втрапив у пастку і не був скалічений. А ось тепер я схибив. Ви знаєте, як це було зроблено. Знаєте, що мені назустріч випустили дужого оленя, щоб усі побачили мою слабкість. Це була хитра витівка. Ви маєте право вбити мене тут, на Скелі Ради. І тому я питаю: хто з вас підійде і вб’є вовка-одинака? За Законом Джунглів я можу вимагати, щоб ви підходили поодинці.

      Запанувала тиша. Ніхто з вовків не хотів битися з Акелою на смерть. Потім заревів Шер-Хан:

      – Нащо нам цей беззубий дурень? Він усе одно здохне! А людський вилупок теж зажився на цім світі. Вільний Народе, він спершу був моєю здобиччю. Тож віддайте його мені! Гидко дивитись – ви всі наче подуріли через нього. Він десять років паскудить у джунглях. Віддайте його мені, інакше я завжди полюватиму тут, а вам і кістки не залишу. Оце людське поріддя, і я ненавиджу його всім серцем!

      І більше половини вовків завили:

      – Людина! Людина! Нащо нам людина? Хай іде геть, до своїх!

      – І збурить проти нас людей по всіх селах? – ревнув Шер-Хан. – Ні, віддайте його мені! Він людина, і ніхто з нас не може витримати його погляду.

      Акела знову підвів голову і мовив:

      – Він їв разом з нами. Він спав разом з нами. Він заганяв для нас здобич. Він жодного разу не порушив Закон Джунглів.

      – І це ще не все. Коли його приймали до Зграї, я віддала за нього буйвола. Може, буйвіл – це дрібниця, за яку не варто битись, але честь Багіри того варта, – промурчала Багіра тихо й спокійно.

      – Буйвіл,